+3 8(066) 185-39-18
fу одного виду із зелених водоростей такий мікроскопічний парашут виступає над плівкою поверхневого натягу у вигляді конусовидного ковпачка (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Водорості нейстону: 1 – лусочка крематохризису (Kremastochrysis), що плаває на поверхні води, з декількох «парашутиків» з клітинами, що висять під ними; 2 – конічні «парашутики» кремастохлорісу (Kremastochloris) на поверхні води з підвішеними до них клітинами
В окремих випадках нейстонні організми розвиваються в такій кількості, що вкривають воду суцільною плівкою. Часом і планктонні водорості (особливо синьозелені) у період масового розвитку спливають до поверхні води, утворюючи величезні скупчення.
До екологічної групи плейстону (від грец. рleusis – плавання, pleo – пливу) відноситься сукупність водних організмів, що тримаються на поверхні води або напівзанурених у неї (тобто мешкають одночасно у водному і повітряному середовищі). Як правило, до складу плейстону відносять тваринні організми, а з рослин, наприклад, саргасові водорості.
До бентосних (донних) водоростей належать рослини, пристосовані до існування в прикріпленому стані на дні водойм і на різноманітних предметах і організмах, що знаходяться у воді. Залежно від місця росту серед бентосних водоростей розрізняють:
1) епіліти, які ростуть на поверхні твердого ґрунту (скелі, каменях і т. д.);
2) епіпеліти – населяють поверхню пухких ґрунтів (пісок, мул);
3) епіфіти – живуть на поверхні інших водних рослин;
4) ендоліти, або свердлячі водорості, що угвинчуються у вапняний субстрат (скелі, черепашки молюсків, панцирі ракоподібних);
5) ендофіти – поселяються в таломах інших водоростей, але, на відміну від паразитичних видів, мають нормальні хлоропласти;
6) паразити, що живуть в таломах інших водоростей, хлоропласти в клітинах не виражені.
Іноді водорості, що ростуть на предметах, споруджених людиною у воді (судна, плоти, буї), відносять до групи перифітону. Виділення цієї групи обґрунтовується тим, що ці організми (водорості і тварини) живуть на рухомих предметах або обтікаються водою. Крім того, ці організми віддалені від дна і, отже, знаходяться в умовах іншого світлового і температурного режимів, в інших умовах надходження біогенних речовин, джерелом яких служать донні відкладення. Іноді виділення перифітону обґрунтовують ще і практичними міркуваннями: це обростання, які можуть заподіювати практичний збиток, – зменшувати швидкість суден, засмічувати водозабірні отвори і трубопроводи. У перифітоні розвиваються водорості з різних систематичних груп (переважно зелені, синьозелені, діатомові і жовтозелені), що зазвичай володіють спеціальними органами (органоїдами) прикріплення у вигляді підошви, стопи, слизистих ниток. Наприклад, види родів улотрикс (Ulothrix), едогоніум (Oedogonium), афанохета (Aphanochaete), гідрурус (Hydrurus) і ін. Часто зустрічаються також синьозелені водорості, що прикріплюються до підводних предметів за допомогою слизу – види родів лінгбія (Lyngbya), осциляторія (Oscillatoria), ривулярія (Rivularia), глеотрихія (Gloeotrichia), носток (Nostoc) і ін., і діатомові, що щільно прилягають до субстрату безпосередньо нижньою стулкою зі швом – наприклад, види роду коконеїс (Cocconeis) і ін.
Між епілітами, епіпелітами і епіфітами часто немає чіткої грані, особливо це стосується мікроскопічних бентосних водоростей. Правда, існують види, які живуть лише на інших водоростях і лише на певних видах. Наприклад, полісифонія шерстиста (Polysiphonia lanosa) росте виключно на аскофіллюмі Ascophyllum nodosum).
Для росту бентосних водоростей особливо важливе світло. Але ступінь його використання залежить від інших екологічних чинників: температури, вмісту біогенних речовин, кисню і неорганічних джерел вуглецю, а головне – від темпів надходження цих речовин в тіло рослини, що залежить від концентрації речовин і швидкості руху води. Як правило, місця з інтенсивним рухом води відрізняються значним розвитком бентосних водоростей.
Інтенсивному розвитку бентосних водоростей сприяє помірний вміст у воді біогенних речовин, джерелом яких служать поверхневий стік і донні відкладення. У прісноводних екосистемах такі умови створюються в неглибоких ставах, у прибережній зоні озер, у річкових затоках, а в морях – в дрібних затоках. Якщо в таких місцях є достатнє освітлення, твердий грунт і помірна течія, то створюються оптимальні умови для життя фітобентосу. За відсутності руху води і при недостатньому забезпеченні біогенними речовинами бентосні водорості ростуть погано.
Крім абіотичних чинників, розвиток бентосних водоростей залежить від присутності рослиноїдних тварин – морських їжаків, черевоногих молюсків, ракоподібних, риб. У тропічних морях у деяких місцях риби повністю виїдають м'які зелені, бурі і червоні водорості. Черевоногі молюски, повзаючи по дну, поїдають мікроскопічні водорості і дрібні проростки макроскопічних видів.
Переважаючими бентосними водоростями континентальних водойм є діатомові, зелені, синьозелені і жовтозелені нитчасті водорості, прикріплені або не прикріплені до субстрату. Це види таких родів: навікула (Navicula), діатома (Diatoma), гіросигма (Gyrosigma), кладофора (Cladophora), едогоніум (Oedogonium), улотрикс (Ulothrix), спірогіра (Spirogyra), мужоція (Mougeotia), зигнема (Zygnema), осциляторія (Oscillatoria), лінгбія (Lyngbya), формідіум (Phormidium), трибонема (Tribonema), вошерія (Vaucheria) і ін.
Основні бентосні водорості морів і океанів – бурі і червоні, іноді зелені макроскопічні, прикріплені сланеві форми. Це види родів бангія (Bangia), фукус (Fucus), порфіра (Porphyra), філофора (Phyllophora), ентероморфа (Enteromorpha), ламінарія (Laminaria) і ін. Всі вони можуть обростати дрібними діатомовими, синьозеленими і іншими водоростями.
Водорості снігу і льоду. Серед кріофільних водоростей переважають зелені, синьозелені і діатомові. Розвиваючись в масовій кількості, вони можуть викликати