+3 8(066) 185-39-18
fзелене, жовте, блакитне, червоне, коричневе, буре або чорне «цвітіння» снігу або льоду. Зелене забарвлення снігу викликає рафідонема (Raphidonema nivale), червоне – хламідомонада (Chlamydomonas nivalis), коричневе – анцилонема (Ancylonema nordenskioeldii). Ці водорості знаходяться в поверхневих шарах снігу або льоду та інтенсивно розмножуються при температурі близько 0°С. Лише небагато з них мають стадії спокою, більшість позбавлені будь-яких спеціальних морфологічних пристосувань для переживання низьких температур.
Аерофільні водорості (аерофітон). Основним життєвим середовищем аерофільних водоростей є повітря. Число видів, виявлених в аерофільних угрупованнях, наближається до 300. Типові місця поширення – поверхня різних твердих субстратів (скелі, камені, кора дерев і т. д.). Залежно від рівня вологості їх підрозділяють на дві групи: повітряні водорості, що мешкають в умовах лише атмосферного зволоження і, отже, зазнають постійної зміни зволоження і висихання; водно-повітряні водорості, що зазнають постійного зволоження (під бризками водоспаду, прибою і т. д.).
Водорості, що мешкають в умовах виняткового атмосферного зволоження, вимушені часто переходити із стану надлишкового зволоження (наприклад, після зливи) в стан мінімальної вологості в посушливі періоди, коли вони висихають настільки, що можуть бути розтерті в порошок.
Аерофільні угруповання переважно зазнають постійних коливань температури. Вдень вони сильно прогріваються, вночі охолоджуються, взимку промерзають. До несприятливих умов існування пристосувалися порівняно небагато зелених і синьозелених водоростей, представлених мікроскопічними одноклітинними, колоніальними і нитчастими формами, і, в значно меншій мірі, діатомових. Аерофільні форми відомі і серед червоних водоростей – види родів порфіридіум (Porphyridium), родоспора (Rhodospora); вони зустрічаються на каменях, старих стінах оранжерей і т. д. При масовому розвитку аерофільних водоростей, вони мають вигляд порошкоподібних або слизистих нальотів, м'яких або твердих шкірочок.
На корі дерев найчастіше поселяються зелені водорості (представники родів хлорела (Chlorella), хлорокок (Chlorococcum) і ін. Синьозелені і діатомові зустрічаються на деревах значно рідше.
Існує дуже своєрідна група водоростей, що ростуть на мохах. У ній переважають бріофільні діатомові, зустрічаються специфічні види зелених (представники родів мезотеніум (Mesotenium), пеніум (Penium) і ін.) і жовтозелених водоростей.
На поверхні голих скель розвиваються діатомові і деякі, переважно одноклітинні, зелені водорості, але найбільш звичайні для цих місцезростань представники синьозелених водоростей (види родів глеокапса (Gloeocapsa), хамесифон (Chamaesiphon), толіпотрикс (Tolypothrix), сцитонема (Scytonema) і ін.). Водорості і супутні бактерії утворюють «гірський загар» (наскельні плівки і шкірочки). Особливо рясно розростаються водорості на поверхні вологих скель. Вони утворюють плівки і нарости різного кольору – яскраво-зелені, золотисті, бурі, синьо-зелені, коричневі, майже чорні, залежно від видів, що їх утворюють.
Ґрунтові водорості (едафон). Основним середовищем існування едафофільних водоростей є поверхня і товща ґрунту.
Непрозорість ґрунту має вирішальний вплив на розвиток водоростей. Інтенсивний розвиток водоростей можливий лише в межах проникнення світла. У цілинних ґрунтах це поверхневий шар завтовшки до 1 см, в оброблюваних ґрунтах він дещо товстіший. Деякі водорості переходять у темряві до гетеротрофного живлення. Багато водоростей зберігаються в ґрунті у стані спокою.
Для попередження висихання ґрунтові водрості мають здатність до утворення слизу – слизистих колоній, чохлів і обгорток. Завдяки наявності слизу водорості швидко поглинають воду при зволоженні і запасають її, уповільнюючи висихання.
Характерною рисою ґрунтових водоростей є «ефемерність» їх вегетації – здатність швидко переходити зі стану спокою до активної життєдіяльності і навпаки. Вони також здатні витримувати різкі коливання температури ґрунту. Діапазон виживання деяких видів лежить у межах від -200 до +84 °С і вище. Наземні водорості складають важливу частину рослинності Антарктиди. Вони забарвлені майже в чорний колір, тому температура їх тіла вища за температуру навколишнього середовища.
Переважна більшість ґрунтових водоростей – мікроскопічні форми, проте часто їх можна побачити на поверхні ґрунту неозброєним оком. Наприклад, в грунтах степової зони України широко розповсюджений носток (Nostoc commune), що створює на поверхні ґрунту плівку темно-зеленого або (в сухий сезон) шкірку грифельно-чорного кольору. Масовий розвиток мікроскопічних форм викликає позеленіння схилів ярів і узбіччя лісових доріг.
За систематичним складом ґрунтові водорості досить різноманітні. Найбільшою кількістю видів представлені синьозелені і зелені водорості. Меншу різноманітність мають представники відділів жовтозелених і діатомових водоростей. Ще рідше зустрічаються евгленові, золотисті, динофітові і червоні.
Літофільні водорості (ендолітофітон). Основним життєвим середовищем літофільних водоростей є непрозорий щільний вапняковий субстрат. Літофільні водорості живуть у глибині твердих порід певного хімічного складу. Залежно від фізіологічних особливостей, розрізняють дві групи літофільних угруповань: свердлячі водорості, що активно угвинчуються в кам'янистий субстрат і заселяють дрібні ходи та пори, утворені ними в кам'янистій породі; туфоутворюючі водорості, що відкладають навколо свого тіла вапно і мешкають у периферичних шарах цього середовища, в межах доступності світла і води. У міру наростання відкладень ці ценози поступово відмирають.
Водорості-паразити. Безбарвні паразитичні види, які мешкають у кишечнику червів, копепод, амфібій, на зябрах риб, відомі серед евгленових і динофітових водоростей (види родів бластодиніум (Blastodinium), синдініум (Syndinium), іхтіодиніум (Іchtyodinium), трихомонас (Trichomonas) і ін.)
Водорості-ендосимбіонти. Зелена водорість з роду картерія (Carteria), поселяється в епідермальних клітинах війчастого черва Convoluta roscoffensis, один вид роду хлорела (Chlorella) – у вакуолях деяких інфузорій, а види роду хлорокок (Chlorococcum) – у клітинах криптофітової