+3 8(066) 185-39-18
fсубстратах і беруть участь у процесі ґрунтоутворення – засвоюють вільний азот з повітря і збагачують ним ґрунт.
У результаті їх життєдіяльності помітно змінюються фізико-хімічні умови навколишнього середовища, що позначається на функціонуванні екосистем. Біомаса, утворена планктонними ціанеями в період інтенсивного «цвітіння» води, може складати 80-90 % біомаси всіх водоростей. Червоне море отримало свою назву через інтенсивний розвиток червоної осциляторії (Oscillatoria erythraea). Проте інтенсивний розвиток синьозелених водоростей спостерігається далеко не у всіх сучасних біотопах. У розвинених фітоценозах вони поступаються вищим рослинам, а за певних умов навіть відсутні (при рН нижче 4-5, у швидких гірських річках і ін.).
Синьозелені водорості належать до найдревніших організмів, їх викопні рештки і продукти життєдіяльності виявлені в породах, що утворилися 2,3 (а може й 2,7-3,2) млрд. років тому, тобто ще в архейську еру. Вважають, що перші на Землі (докембрійські) екосистеми складалися лише з прокаріотичних організмів, зокрема ціаней. Інтенсивний розвиток ціаней у докембрійських морях мав величезне значення для розвитку життя на Землі, і не лише через накопичення ними органічної речовини, але і у зв'язку із збагаченням первинної атмосфери киснем.
Господарське значення ціаней пов'язане з їстівністю деяких їх представників (Nostoc pruniforme, Spirulina platensis і ін.), можливістю використання азотфіксуючих форм для підвищення родючості ґрунтів, необхідністю запобігання надмірному «цвітінню» води у водоймах, нерідко обумовлюваного токсичними формами, такими як мікроцистіс (Microcystis aeruginosa), анабена (Anabaena flos-aquae), афанізоменон (Aphanizomenon flos-aquae) і ін. Розробляються способи масового (промислового) культивування деяких видів ціаней, наприклад Spirulina platensis. Є можливість використання азотфіксуючих форм синьозелених для підвищення родючості грунтів. У Японії з метою отримання «живого добрива» у напіввиробничих умовах вирощують толіпотрикс (Tolypothrix tenuis). У В'єтнамі як добриво для полів здавна використовують водну папороть азоллу (Azolla), у симбіозі з якою живе анабена (Anabaena azollae).
Контрольні запитання та завдання:
- Описати особливості будови тіла і розмноження водоростей.
- Які існують екологічні групи водоростей?
- У чому полягають особливості водоростей водних місцезростань? Які пристосування до водного способу життя у водоростей планктону? У чому полягають особливості нейстонних водоростей?
- У чому полягають особливості бентосних водоростей?
- Які пристосування є у аерофільних водоростей?
- У чому полягають особливості ґрунтових водоростей?
- Як класифікують водорості? Назвіть відділи водоростей.
- Описати особливості будови синьозелених водоростей.
- Дати характеристику найважливіших представників синьозелених водоростей.
- Які ціанеї викликають «цвітіння» води?
- Яке значення синьозелених водоростей у природі і в житті людини?
Тема 8. Еукаріотичні водорості
План
- Евгленові водорості – Euglenophyta
- Динофітові водорості – Dinophyta
- Криптофітові водорості – Cryptophyta
- Золотисті водорості – Chrysophyta
- Діатомові водорості – Bacillariophyta
- Жовтозелені водорості – Xanthophyta
- Червоні водорості – Rhodophyta
- Бурі водорості – Phaeophyta
- Зелені водорості – Chlorophyta
- Харові водорості – Charophyta
- Роль водоростей у природі
1. Евгленові водорості (Euglenophyta)
Евгленові водорості є своєрідною групою нижчих рослин, що перебуває на межі рослинного і тваринного світу. Відділ об'єднує близько 1 тис. видів мікроскопічних (4-500 мкм), одноклітинних, переважно джгутикових, еукаріотичних водоростей зеленого, зрідка червоного кольору. Є багато безбарвних евгленових водоростей.
Це одноклітинні організми з монадним типом структури, мають один або декілька джгутиків, за винятком невеликої групи безджгутикових евгленових, а також форм, що ведуть переважно нерухомий спосіб життя і створюють колонії. Форма клітин різноманітна, але найпоширенішою вважається веретено видна, або, як її часто називають, евгленоподібна, добре пристосована до руху у воді. Клітини без целюлозних оболонок. Під плазмалемою розташована пелікула – це щільний і еластичний шар протопласту білкової природи. Види з тонкою і гнучкою пелікулою не мають постійної форми, їм властива мінливість форми тіла. Під пелікулою у багатьох евгленових є слизові тільця, які виділяють слиз крізь пори. У представників родів трахеломонас (Trachelomonas) і стробомонас (Strombomonas) окрім пелікули, навколо клітини утворюється твердий мінеральний будиночок, що складається з солей заліза і марганцю.
На передньому кінці клітини є мішковидне заглиблення – глотка – органоїд видільної системи. У розширену частину глотки – резервуар – виливається вміст скоротливих вакуолей.
Рух евгленових водоростей здійснюється за допомогою джгутика. Джгутик прикріплений своєю основою до базального тіла на дні резервуару. Через глотку він виходить назовні.
У більшості видів джгутик один; деякі евгленові забезпечені двома джгутиками рівної або нерівної довжини.
Рух більшості евгленових – це активне плавання. Працюючи джгутиком, клітина одночасно обертається навколо своєї осі і ніби угвинчується у воду. У деяких безбарвних представників евгленових, що живуть на дні серед мулу, поряд із плаванням (Peranema, Heteronema) спостерігається і повзання по дну або іншому субстрату (Реtalomonas). Клітина повзає, ніби обмацуючи дорогу попереду своїм джгутиком.
Зелене забарвлення хлоропласту обумовлене присутністю хлорофілів а і b. Це ті ж самі форми хлорофілу, які є і у вищих рослин. Крім хлорофілу присутні й інші пігменти: декілька каротинів і ксантофілів.
За формою хлоропласти евгленових досить різноманітні: дископодібні, пластинчасті, стрічкоподібні, зірчасті, лопатеві тощо. Число