+3 8(066) 185-39-18
fі можуть викликати «червоні припливи», розвиваючись у масових кількостях. Багато видів токсичні і можуть викликати загибель тварин під час масового розвитку. Нейротоксини, які виробляються динофітовими, накопичуються організмами-фільтраторами (молюсками), і загрожують людям, які вживають їх у їжу. Деякі безбарвні форми (фістерія) теж можуть утворювати токсичні «цвітіння».
Є морські динофітові, здатні до біолюмінесценції, які при масовому розвитку викликають блакитне мерехтіння води вночі.
Деякі види є ендосимбіонтами морських тварин, а також відіграють важливу роль у біології коралових рифів.
У наших прісних стоячих водоймах широко розповсюджені представники класу динофіцієвих із родів перидиніум (Peridinium) і цератіум (Ceratium). Динофітові водорості складають істотну частину фітопланктону Чорного моря, літом їх значення істотно зростає. Останніми роками динофітові частіше стають причиною «цвітіння» води, які спостерігаються у північно-західному районі моря (Gymnodinium sanguineum, G. simplex, Prorocentrum cordatum і P. compressum) (рис. 2.10).
Рис. 2.10. Динофітові водорості: 1 – Peridinium, 2 – Gymnodinium, 3 – Cystodinium
Ночесвітка, ноктилюка (Noctiluca) – це рід панцирних джгутикових з округлим тілом (діаметр 0,6-3 мм). Цитоплазма заповнена жировими включеннями, які при механічних чи хімічних подразненнях, окислюючись, починають світитися (рис. 2.11). Noctiluca miliaris – один з основних організмів, що викликають світіння моря. Ночесвітки утворюють скупчення в поверхневих шарах теплих, рідше бореальних вод, у Чорному і далекосхідних морях.
Рис. 2.11. Ночесвітка (Noctiluca): 1 – павколоротова западина; 2 – джгутик; 3 – щупальце (товстий джгутик); 4 – ядро; 5 – тяжі цитоплазми
3. Криптофітові водорості (Cryptophyta)
Криптофітові водорості (криптомонади) є невеликою своєрідною групою прісноводних і солонуватоводних одноклітинних організмів, які переважно мають монадний тип структури. Талом у них завжди одноклітинний, і лише у деяких видів при розмноженні можуть виникати скупчення нерухомих клітин, сполучених слизом. Значно рідше зустрічаються пальмелоїдна і кокоїдна структури.
Відділ об'єднує близько 100 видів, що відносяться до 21 роду. Є ботанічні і зоологічні класифікації криптофітових.
Переважно клітини криптофітових водоростей мають опуклий спинний і увігнутий черевний бік. Розміри клітин від 6 до 50 мкм.
Передній кінець клітини з заглибленням, він криво зрізаний. Глотка мішковидна, по її краю і на поверхні знаходяться трихоцисти у вигляді паличок або зерняток, які при подразненні викидають тонкі нитки.
Клітини криптофітових водоростей мають покрив у вигляді щільного перипласту, часто подовжньо або спірально покресленого у зв'язку з наявністю в зовнішньому шарі цитоплазми своєрідних тілець, що розташовані правильними рядами і виділяють слиз.
Два джгутики майже однакової довжини, при русі або направлених вперед, або один – вперед, інший – назад (рис. 2.12).
Рис. 2.12. Будова клітини криптомонад: 1 – хлоропласт, 2 – скоротливі вакуолі, 3 – джгутики, 4 – глотка, 5 – піреноїди, 6 – ядро
Хлоропластів один-два, рідше більше; вони забарвлені в різні кольори від синьо-зеленого і оливково-зеленого до жовто-бурого, коричневого і темно-червоного. Іноді хлоропласти відсутні. Продукт асиміляції – крохмаль, у деяких представників олія і хризоламінарин.
Живлення фотоавтотрофне або сапрофітне, рідко голозойне.
Стигма виявлена не у всіх представників, вона є частиною хлоропласту.
На передньому кінці клітини знаходиться одна або декілька скоротливих вакуолей.
Розмноження у криптофітових відбувається шляхом подовжнього поділу надвоє в рухомому або нерухомому стані.
У циклі розвитку деяких видів утворюються округлі цисти, вкриті товстим слизовими обгортками до 40 мкм у діаметрі.
У криптомонади (Сгурtomonas frigoris) утворюються сферичні цисти з гладенькою, безбарвною, безструктурною оболонкою до 10-15 мкм в діаметрі. Виникають вони в природних умовах на снігу і існують тривалий час. При настанні сприятливих умов вони проростають, при цьому вміст кожної цисти ділиться і утворюється 2 дочірніх клітини, які після розриву оболонки виходять з цисти назовні і вкриваються власними оболонками.
Криптофітові водорості – це типові представники планктону. Зрідка вони зустрічаються в мулі солоних озер (Cryptomonas salina, С. stigmatica) і в поверхневій плівці мулу прісноводних водойм, серед детриту. Є види, що живуть в болотах з низькими значеннями рН (3,5-4,1), наприклад, Cryptomonas cylindrica. Є тіофільні види, поширені у сірководневій зоні озер на глибині від 13 до 25 м (Cryptaulax thiophila, Cryptomonas phaseolus).
Найцікавіші в екологічному і практичному відношенні види, що живуть у стічних водах, забруднених різними речовинами. Часто вони досягають тут масового розвитку і навіть викликають «цвітіння» води (Cryptomonas ovata, С. caudata, С. compressa і ін.).
4. Золотисті водорості (Chrysophyta)
Золотисті, або хризофітові, водорості представлені одноклітинними, колоніальними або багатоклітинними організмами характерного золотисто-жовтого, буро-зеленого, рідше зеленувато-жовтого кольору. Є безбарвні форми. До відділу золотистих водоростей відносяться близько 800 видів.
Морфологічно дуже різноманітні та представлені різними типами структур: амебоїдною, джгутиковою, монадою, пальмелоїдною, кокоїдною, нитчастою і пластинчастою (рис. 2.13). Більшість видів мають монадний тип будови тіла. Монадні форми і стадії мають джгутики (переважно 1-2, рідше 4).
Розміри клітин золотистих водоростей коливаються в межах 2-120 мкм.
Клітини в більшості випадків без клітинної оболонки, іноді вкриті лише плазмалемою, часто також дрібними лусочками з кремнезему, що можуть зростатися у панцир,