Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

водорості ціанофори (Cyanophora paradoxa). Ендосимбіонти зазвичай зазнають значних морфологічних змін у порівнянні з вільноживучими представниками того ж роду (клітинна оболонка редукується, будова джгутиків спрощується), проте вони не втрачають здатності до фотосинтезу і розмноження усередині клітин господаря.

4. Класифікація водоростей

Сучасна класифікація водоростей побудована на особливостях їх забарвлення. На тлі розвитку хлорофілу, пігментного компоненту всіх водоростей, відмінностях біохімічних особливостей і морфологічної будови утворилися пігментні групи: синьо-зелена, зелена, бура, жовта, червона. Є прості одноклітинні і багатоклітинні водорості, які мають складну будову, що нагадує будову вищих наземних рослин. Існують мікроскопічні форми і гіганти, розміри яких досягають десятків і навіть сотень метрів. Підводні ліси, що формуються морськими бурими ламінарієвими водоростями (алярії, ламінарії, макроцистіса, нереоцистіса, лесонії), нагадують джунглі.

У посібнику прийнято такий поділ водоростей на відділи:

Прокаріотичні водорості:

Відділ 1. Синьозелені водорості – Cyanophyta

Еукаріотичні водорості:

Відділ 1. Евгленові водорості – Euglenophyta

Відділ 2. Динофітові водорості – Dinophyta

Відділ 3. Криптофітові водорості – Cryptophyta

Відділ 4. Рафідофітові водорості – Raphidophyta

Відділ 5. Золотисті водорості – Chrysophyta

Відділ 6. Діатомові водорості – Bacillariophyta

Відділ 7. Жовтозелені водорості – Xanthophyta

Відділ 8. Червоні водорості – Rhodophyta

Відділ 9. Бурі водорості – Phaeophyta

Відділ 10. Зелені водорості – Chlorophyta

Відділ 11. Харові водорості – Charophyta

5. Синьозелені водорості або ціанеї (Cyanophyta)

До відділу належать близько 2 тис. видів, широко розповсюджених у водних і неводних біотопах. Це найдавніші водорості, прокаріоти. Є одноклітинні і багатоклітинні, одиночні і колоніальні синьозелені водорості. Вони можуть бути прикріпленими і неприкріпленими до субстрату, нерухомими або рухливими, проте джгутиків і війок ніколи не утворюють. Синьозелені водорості переважно мікроскопічні, але деякі колоніальні види утворюють скупчення розміром у декілька сантиметрів. Колонії водоростей іноді займають великі простори і продукують значну кількість слизу.

Синьозелені водорості переважно мають специфічний синьо-зелений колір. Проте їх забарвлення може сильно варіювати залежно від комбінації пігментів – бути майже зеленим, оливковим, жовтувато-зеленим і ін. Для одноклітинних ціаней характерна кокоїдна форма будови тіла. Для багатоклітинних – нитчаста (трихомальна), рідше різнонитчаста. Дуже рідко спостерігається певна тенденція до пластинчастого або об'ємного розташування клітин. Обов'язковою складовою частиною тіла особин гормогонієвих водоростей є трихом – ниткоподібне (нерозгалужене або розгалужене) утворення, що складається з одного, рідше з кількох рядів фізіологічно взаємозв'язаних клітин. Ниткоподібними у ціаней бувають і колонії одноклітинних форм. Плазматичний взаємозв'язок між клітинами в цьому випадку відсутній. У гормогонієвих водоростей утворюються «нитки», які складаються з одного або кількох трихомів у слизистому чохлі і можуть мати інші утворення (гетероцисти і ін.).

Справжніх ядер, хлоропластів і вакуолей з клітинним соком у клітинах ціаней немає. Нерідко зустрічаються газові вакуолі. Оболонка клітин багатошарова, з внутрішнім муреїновим шаром. З хлорофілів є лише хлорофіл а. Хлорофілу b і бактеріохлорофілу немає. Продуктом асиміляції є глікогеноподібний полісахарид.

Мітозу і мейозу у ціаней немає. Розмноження вегетативне, рідше власне нестатеве (екзо- і ендоспорами). Розмножуються поділом (дробленням) клітин, розпадом нитчастих форм на багатоклітинні ділянки – гормогонії. Розрив ниток проходить біля особливих більш товстостінних мертвих клітин – гетероцист. Статеве розмноження відсутнє. Деякі форми у несприятливих умовах утворюють спори, як і бактерії. При цьому потовщується оболонка, зменшується кількість води у цитоплазмі, утворюється велика кількість запасних поживних речовин. Спори можуть витримувати тривале висушування, а у сприятливих умовах – проростають у нову особину.

Ціанеї переважно мешкають у водоймах, багатих органічними речовинами. Є планктонні і бентосні форми. Зустрічаються у ґрунті, першими заселяють нові площі після вулканічних вивержень. Деякі живуть у гарячих джерелах, на снігах Арктики і Антарктиди.

Є три класи ціаней: хроококові, хамесифонові і гормогонієві.

Представники класу хроококових (Chroococcophyceae) зустрічаються у вигляді окремих клітин або частіше утворюють колонії, оточені слизом. Колонії бувають «простими» і складними. «Прості» колонії складаються з окремих клітин «простих» ціаноїдів, сполучених між собою слизом. Складні колонії складаються з двох і більшої кількості ціаноїдів, які зовні схожі на «прості» колонії (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Хроококові (Chroococcophyceae): 1 – Merismopedia glauca, 2 – Chroococcus dimidiatus, 3 – Eucapsis, 4 – Gloeocapsa, 5 – Microcystis aeruginosa

Колоніальні і одноклітинні водорості одиночні або утворюють різноманітні угруповання: випадкові скупчення, своєрідні скупчення (агрегати) і поселення. Будова і форма колоній залежить від способу поділу клітин і особливостей утворення слизу. При поділі клітин у двох взаємно перпендикулярних площинах утворюються одношарові пластинчасті колонії (Merismopedіa). Поділ клітин у трьох взаємно перпендикулярних площинах веде до утворення колоній у вигляді куба (Eucapsis). Якщо при поділі в трьох взаємно перпендикулярних площинах дочірні клітини зміщуються, то утворюються колонії типу глеокапси (Gloeocapsa).

У видів роду мікроцистіс (Microcystis), які часто зумовлють «цвітіння» континентальних водойм, поділ клітин відбувається