+3 8(066) 185-39-18
fбасейні. Близько 2% видів багрянок зустрічається у прісній воді. Таломи їх прикріплюються до підводних субстратів – каменів, скель, водних рослин. Завдяки наявності червоних пігментів, які здатні засвоювати навіть незначну кількість світла у спектральному діапазоні, який недоступний для інших водоростей, багрянки можуть рости на глибині 100-200 м.
Серед червоних водоростей є епіфіти, ендофіти і паразити. Ендофітизм буває частковим або повним. У другому випадку талом ендофіта, який живиться автотрофно за рахунок фотосинтезу, повністю занурений в тканини водорості-господаря, а на поверхню виносяться тільки нитки з органами розмноження. Багато багрянок ведуть паразитичний або напівпаразитичний спосіб життя. Їх таломи значно редуковані і виступають над поверхнею водорості-господаря у вигляді кульок або лопатеподібних утворень.
Господарське значення морських багрянок визначається присутністю в оболонках деяких водоростей великої кількості фікоколоїдів – слизистих речовин з групи полісахаридів. Найбільш відомим промисловим продуктом є агар, що одержується з видів родів Gelidium, Gracilaria, Ahnfeltia і інших агарофітів. Агар широко застосовують в медицині, мікробіології, харчовій, целюлозно-паперовій і текстильній промисловості. З інших фікоколоїдів істотне значення мають карагенін і агароїд. Карагенін одержують в основному з видів роду хондрус (Chondrus), агароїд – з чорноморської філофори (Phyllophora nervosa). Морські червоні водорості разом з іншими водоростями використовують також для виготовлення водоростевої муки, що йде на корм домашнім тваринам і на добриво. Ряд морських багрянок їстивні. Перше місце серед їстівних багрянок займають види родів Rhodymenia і Porphyra. У Японії розвинене промислове культивування порфіри в природних умовах. Аквакультура деяких червоних водоростей широко практикується в США, Канаді, Франції, Норвегії, Данії, Великобританії і інших країнах. З багатьох червоних водоростей отримують йод.
Відділ червоних водоростей нараховує близько 4000 видів і 600 родів. Червоні водорості діляться на два класи: бангієві і флоридові.
Клас бангієві (Bangiophyceae) включає одноклітинні, колоніальні, а також багатоклітинні водорості трихальної, гетеротрихальної і пластинчасто-паренхіматозної структури (рис. 2.20). Вегетативне розмноження поділом клітини на дві або більше дочірніх клітин. Нестатеве розмноження відоме тільки у високоорганізованих представників. Гамети формуються в результаті прямого перетворення вегетативних клітин, жіночі по одній, чоловічі – багато в кожній клітині. Зигота ділиться і вся перетворюється на карпоспори. Моноспори і карпоспори голі, здатні до амебоїдного руху.
Більшість представників класу, особливо серед примітивних, – прісноводні і наземні мешканці. Морські форми поширені в прибережній зоні літоралі всіх морів. Є близько 20 родів і 70 видів.
Рис. 2.20. Бангієві водорості: 1 – Porphyridium; 2 – Chroothece; 3-4 – однорядні і багаторядні нитчасті колонії Goniotrichum
У країнах Східної Азії види порфіри (Porphyra) вживають у їжу.
До порядку компсопогонових (Compsopogonales) відноситься рід компсопогон (Compsopogon), представники якого можуть утворювати обростання – «чорну бороду» на листках акваріумних рослин. У компсопогону талом кущикоподібний, він прикріплюється до субстрату підошвою, а також ризоїдними виростами (рис. 2.21).
Клас флоридові (Florideophyceae) об’єднує багатоклітинні водорості найрізноманітнішої форми, переважно складної анатомічної будови. Слань їх представлена системою розгалужених ниток. Ріст апікальний за рахунок верхівкової клітини. У деяких форм талом рясно просочений вапном.
Клітини одноядерні, рідше багатоядерні, з одним або декількома хлоропластами, найчастіше без піреноїдів.
Рис. 2.21. Компсопогон (Compsopogon chalybeus): 1 – фрагмент талому (справа – мікроскопічна будова тканин); 2 – базальна частина талому з ризоїдами, які утворюють підошву
Переважна більшість флоридових – типові морські мешканці, широко розповсюджені у всьому Світовому океані.
До порядку гігартинові (Gigartinales) належать водорості різноманітних розмірів і форми, талом нитчастий, плоский, пластинчастий або шкірястий, простий, розгалужений або розітнутий на лопаті, складної анатомічної будови (рис. 2.22). У циклі розвитку відбувається чергування гаметофіта і спорофіта, схожих за зовнішньою і внутрішньою будовою.
Гігартинові – надзвичайно різноманітна група морських водоростей. Найвідоміші родини: Phyllophoraceae, Gigartinaceae, Gracilariaceae, Rhodophyllidaceae і ін.
Рис. 2.22. Гігартинові водорості: 1 – філофора (Phyllophora crispa), 2 – гігартина (Gigartina sp.), 3 – хондрус кучерявий (Chondrus crispus), 4 – грацілярія (Gracilaria sp.)
Порядок родименієві (Rhodymeniales). Талом від циліндричного до пластинчастого, простий або розгалужений, складної анатомічної будови, багатоосьової типу (рис. 2.23). У циклі розвитку відбувається чергування гаметофіта і спорофіта, схожих за зовнішньою і внутрішньою будовою. Поширені по всіх морях від тропіків до Північного Льодовитого океану; найбагатше представлені в теплих морях. Порядок представлений двома родинами: Champiaceae і Rhodymeniaceae.
Рис. 2.23. Родименієві водорості: 1 – Rhodymenia pacifica, 2 – R. palmata
8. Бурі водорості (Phaeophyta)
До відділу бурих водоростей відносяться переважно морські макроскопічні водорості, загальною зовнішньою ознакою яких служить жовтувато-буре забарвлення. Бурі водорості – багатоклітинні рослини, великі, складно розчленовані, прикріплені до субстрату. Відомо близько 1500 видів бурих водоростей, що відносяться до 240 родів. У прісних, переважно холодних проточних водах помірних широт виявлено лише п’ять видів бурих водоростей.
Розміри таломів від кількох десятків мікрометрів до 30-50 м (у деяких видів родів Laminaria, Macrocystis, Sargassum). Слань має різну форму (нитчаста, куляста, мішкоподібна, пластинчаста, кущоподібна і ін.). Слані деяких представників мають повітряні пухирі пневматофори,