+3 8(066) 185-39-18
fв їжу.
З бурих водоростей у Чорному морі найчастіше зустрічається цистозейра бородата (Cystoseira barbata). Її слань має вигляд великих, сильно розгалужених кущиків, рясно вкритих гілочками, схожими на листя папороті. У вертикальному положенні цистозейру підтримують повітряні бульбашки, що розташовані на верхніх частинах гілочок і виконують роль поплавків. Мешкає вона на каменях і скелях, до яких дуже щільно прикріплюється виростом на нижній частині стовбура – підошвою. Під час штормів частина особин відривається і викидається на піщані береги, де її можна спостерігати практично цілий рік.
1
2
3 
Рис. 2.28. Фукусові: 1 – фукус (Fucus sp.), 2 – саргаса плаваюча (Sargassum natans), 3 – цистозейра бородата (Cystoseira barbata)
9. Зелені водорості (Chlorophyta)
Це найчисленніша група водоростей, що об’єднує понад 20 тис. видів, яким характерне зелене забарвлення, зумовлене наявністю в хлоропластах хлорофілів а і в, a-, b-, g-, x-каротинів і близько десяти різних ксантофілів. Пігментний склад зелених водоростей подібний до вищих рослин.
Зелені водорості бувають одноклітинні, колоніальні, ценобіальні та багатоклітинні. Їм властиві майже всі типи морфологічної структури водоростей, крім амебоїдної і харофітної, – монадна, кокоїдна, пальмелоїдна, нитчаста, пластинчаста, сифональна. Зелені водорості мають розміри від 1-2 мкм у одноклітинних форм до кількох десятків сантиметрів.
Монадні форми і стадії мають різну кількість джгутиків: від одного у пединомонади (Pedinomonas) до багатьох (монадні стадії едогонію і ін.).
У більшості зелених водоростей утворюються клітинні оболонки, що зберігають більш менш постійну форму клітин.
В оболонці багатьох зелених водоростей є два шари – внутрішній – целюлозний і зовнішній – пектиновий. Проте у деяких водоростей оболонка містить більшу кількість шарів, наприклад, оболонка гематокока (Haematococcus), за даними електронної мікроскопії, складається з чотирьох шарів (рис. 2.29).
Рис. 2.29. Гематокок (Haematococcus)
Оболонки можуть бути інкрустовані солями заліза або кальцію.
У видів роду едогоній (Oedogonium) на поверхні оболонки виділяється додатковий твердий покрив (кутикула), що складається з кутину.
Клітини примітивних зелених водоростей не мають відокремленої від цитоплазми оболонки, вони оточені лише плазмалемою.
Обмін клітин з навколишнім середовищем відбувається через пори, що утворюються унаслідок неповного змикання оболонок при цитокінезі (первинні) або під впливом ферментів (вторинні пори). У деяких колоніальних і багатоклітинних зелених водоростей через пори зв'язок між сусідніми клітинами здійснюється за допомогою плазмодесм, у інших – через пори виділяється слиз, який сприяє утворенню колоній.
Клітини зелених водоростей містять від одного (Chlamydomonas) до кількох сотень (Cladophora) ядер. Хлоропласт у клітині один або їх багато. Часто в хлоропластах є піреноїди.
У хлоропластах знаходяться фотоасиміляційні пігменти, що обумовлюють зелене забарвлення водоростей. Проте у деяких видів, що мешкають в екстремальних умовах (на снігу, в ропі гіпергалинних водойм) спостерігається інтенсивне утворення каротину, що маскує зелений колір хлорофілів і що обумовлює оранжево-червоне забарвлення клітин (Chlamydomonas nivalis, Dunaliella salina).
Запасною поживною речовиною у більшості зелених водоростей, як і у вищих рослин, є крохмаль, рідше олія.
Розмноження вегетативне, нестатеве, статеве, за допомогою вегетативних і спеціалізованих клітин. Вегетативне розмноження у одноклітинних водоростей відбувається поділом клітини надвоє, у колоніальних і багатоклітинних – фрагментацією талому. Ценобіальні (Volvox, Hydrodictyon, Scenedesmus) утворюють дочірні ценобії усередині клітин материнського ценобію. Багато зелених водоростей розмножуються за допомогою акінет.
Нестатеве розмноження здійснюється за допомогою спор. Спори бувають рухомими (зооспори) і нерухомими (апланоспори).
Статеве розмноження представлено різноманітними типами і формами: хологамія, ізогамія, гетерогамія, оогамія, кон'югація. Зигота проростає після мейотичного поділу, тому більшість зелених водоростей у вегетативному стані гаплоїдні. Диплоїдною є лише зигота. Деякі водорості характеризуються зміною поколінь.
Зелені водорості широко розповсюджені у воді, ґрунті, в наземних екотопах на різних географічних широтах, у всіх морях і на всіх континентах земної кулі. Серед них є планктонні, перифітонні і бентосні організми. Є епіфіти, паразити і симбіонти. Усі зелені водорості, крім вольвоксових, у вегетативному стані нерухливі.
Масовий розвиток мікроскопічних зелених водоростей може викликати зелене або червоне «цвітіння» води, ґрунту, снігу тощо.
Відділ поділяється на три класи: справжні зелені водорості, сифонові і кон'югати.
Клас справжні зелені водорості (Chlorophyceae). Це різноманітні зелені водорості монадної, гемімонадної, кокоїдної, сарциноїдної, нитчастої, різнонитчастої, паренхіматозної, псевдопаренхіматозної, сифональної і сифонокладальної структури, одно-, багатоклітинні або неклітинні, одиночн або в угрупованнях різного типу, мікро- і макроскопічні, прикріплені і неприкріплені. Нестатеве розмноження вегетативне або за допомогою спор різної будови, включаючи зооспори. Статевий процес холо- або мерогамія; остання представлена ізо-, гетеро-або оогамією. Статеві органи одноклітинні, у драпарнальдієвих (Draparnaldiella) – багатогніздні.
Порядок вольвокальні (Volvocales). До цього порядку належать одноклітинні, колоніальні, ценобіальні організми, рухливі у вегетативному стані. Є понад 1000 видів. Клітини дво-, чотириджгутикові, одноядерні, вкриті оболонкою, рідко голі.
Хлоропласти мають різну форму, у більшості є піреноїди.
З пластидами пов'язане світлочутливе вічко (стигма) різноманітної форми, зазвичай яскраво-червоного кольору.
Характерним органоїдом всіх прісноводних вольвоксових є скоротливі (пульсівні) вакуолі.
Від переднього кінця клітини відходять джгутики.
Колонії водоростей утворюються як за допомогою