Міграційні тенденції в Україні

належать до етнічної більшості або традиційним для даної місцевості меншин [4, c. 116]. Поширенню практик, які поглиблюють виключенність іноетнічним мігрантів з соціального життя, сприяє неефективність інститутів міграційної політики, в першу чергу, інституту реєстрації перебування і інституту порядку здійснення трудової діяльності. Існування цих інститутів в нинішньому вигляді сприяє поширенню неправових практик, розширюючи прірва між законодавством і правозастосуванням, підриваючи довіру суспільства до владних інститутів. Великі сумніви викликає також економічна і соціальна ефективність міграційної політики початку 2000-х рр.. Самі серйозні вади стратегії обмеження імміграції і зовнішніх трудових міграцій в тому, що не досягаючи поставлених цілей обмеження припливу незаконних мігрантів, поглиблюючи соціальні проблеми, вона породжує нові виклики. Різке зниження чисельності трудових ресурсів, неминуче прискорене з 2006 року без компенсуючої зовнішньої міграції, створить серйозні проблеми функціонування інститутів армії і правопорядку, охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення [3, c. 104]. Ймовірні непопулярні мобілізаційні заходи (підвищення пенсійного віку, зниження рівня соціального забезпечення, погіршення якості охорони здоров'я, підвищення терміну військової служби та частки призовників, призваних до армії, скорочення термінів навчання та ін), чреваті загостренням соціальної напруженості, дестабілізацією соціально-політичної та соціально-економічної обстановки. Міграційна політика Російської Федерації повинна сприяти реалізації стратегії політичного та соціально-економічного розвитку Російської Федерації, сталому соціально-економічному та демографічному розвитку Росії та її окремих територій, забезпечення національної безпеки країни відповідно до національних геополітичними інтересами. Імміграція може стати найважливішим елементом стримування природного спаду населення Російської Федерації, значущим джерелом поповнення втрат населення Росії в працездатних віках, підтримки потенціалу економічного розвитку, особливо на регіональному рівні. Імміграція та залучення тимчасових трудових мігрантів дозволяють нівелювати вплив динамічного погіршення вікового складу населення і трудових ресурсів, наслідки яких позначаться, в іншому випадку, на стабільності систем соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти та ін. Без залучення іммігрантів вкрай складно забезпечити збереження геополітичної стабільності в окремих регіонах Росії та на пострадянському просторі, забезпечити національну безпеку країни. Є безліч інших соціально-економічних, політичних аргументів на користь зміни нинішньої міграційної політики, слабо пов'язаною з сучасними викликами та перспективами соціально-економічного, демографічного і політичного розвитку Росії. Великого значення набуває часовий фактор. Щодо динамічно розвивається економіка Росії робить її привабливим місцем заробітку і проживання для громадян нових незалежних держав: соціально-економічний розвиток Росії диктує стійкий внутрішній попит на працю мігрантів, ініційований підприємцями, іммігранти задовольняють попит на робочу силу, який структурно зумовлений потребами постіндустріальної економіки і демографічним розвитком Росії. Однак поділ держав на країни-донори та країни-реципієнти рухомі: масштаби імміграції залежать не тільки від диференціації економічного розвитку держав. Поява нових центрів тяжіння мігрантів, зростаюча конкуренція за працю іммігрантів з боку розвинених країн і окремих держав пострадянського простору, настійно вимагають підвищення конкурентоспроможності не тільки російської економіки, але й соціального середовища [3, c. 108]. Можливості перегляду стратегії і трансформації міграційної політики пов'язані з низкою проблем. По-перше, міграційна політика має відомої інерційністю, обумовленої особливостями її формування, законодавчими, організаційними рамками, наступністю, кадровим складом і т. п. По-друге, проблеми внутрішньополітичні: ключовою проблемою міграційної політики стає відсутність суспільного консенсусу щодо цілей, завдань, пріоритетів такої політики в ув'язці зі стратегічними цілями і завданнями розвитку Росії. Однак у суспільстві відсутня згода щодо довгострокових і середньострокових цілей і пріоритетів розвитку країни, на вирішення яких і повинна бути спрямована міграційна політика. По-третє, все більш значущу роль відіграють соціокультурні фактори, які обмежують варіацію заходів міграційної політики: масові міграції з повною підставою можна віднести до травматичних соціальним змінам історичного масштабу. Найважливішими з соціокультурних чинників міграційної політики стають: інтолерантність приймаючого населення; слабкі адаптивні можливості частини мігрантів, недостатня включеність іноетнічних мігрантів в повсякденний культурний контекст приймаючої сторони, відсутність у них потреби слідувати загальноприйнятим зразкам і традиціям та / або незнання цих зразків і традицій; специфічний історичний досвід і традиції міжкультурної взаємодії приймаючого населення; особливості суспільної свідомості.