Міграційні тенденції в Україні

4) різке скорочення кількості емігрантів – близько 40 тис. осіб.

IV етап – 1945-1960 pp.

Основні особливості:

1) мотиви еміграції в основному політичні;

2) зростання частки висококваліфікованих емігрантів;

3) напрямок еміграції: США – 80 тис. осіб, Канада – 50 тис, Західна Європа – 70 тис, Південна Америка – 120 тис, Австралія – 21 тис. осіб.

V етап – з 1960 р. по теперішній час.

Основні особливості:

1) виїзд кваліфікованих кадрів – «відплив інтелекту»;

2) напрямок еміграції: США – 52 тис. осіб (1990 p.) ; Західна Європа – 146 тис, Ізраїль – 230 тис осіб.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава – експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном [14, с. 72]. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема – Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо. У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном – у промисловості, будівництві, сільському господарстві. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців [14, с. 72] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном. В цілому можна говорити про те, що розвиток в Україні міжнародної міграції робочої сили, яка призводить до значного відпливу трудових ресурсів, несприятливо впливає на розвиток трудових ресурсів нашої країни.

 

 

Актуальність регулювання міждержавної трудової міграції, відповідного механізму її реалізації зумовлена необхідністю визначення стратегічних підходів, які закладаються в основу державної політики, спрямованої на регулювання трудової міграції українців за кордон; створення економічних і правових умов для реалізації їхнього конституційного права на територіальну зміну місця праці та проживання, у тому числі і виїзд на роботу за кордон; пом'якшення впливу глобалізаційних процесів, якими охоплені всі країни світу, на ринок праці України; соціальний захист українських трудових мігрантів за межами Батьківщини; усунення загрози безпеки України в соціально-економічній сфері.

Неповнота та відсутність системного підходу у збиранні статистичної інформації щодо трудової міграції суттєво ускладнюють здійснення ефективної державної політики в цій сфері. За різними експертними оцінками, масштаби міграційних поїздок українських громадян за кордон коливаються в межах від 4 до 7 млн осіб, або становлять від 8, 6 до 15, 1% чисельності усього населення України (станом на 2008 р.), та від 19, 5 до 34, 1% економічно активного населення України працездатного віку. Таким чином, з України мігрує за кордон від п'ятої частини до третини економічно активного населення працездатного віку.

Найвагомішим чинником мотивів трудової міграції українців є відсутність у країні роботи взагалі та роботи, яка б приносила стабільний дохід, що забезпечував би гідний рівень життя для них самих та їхніх родин. Незважаючи на те, що в 2007 р. в Україні зафіксовано рівень безробіття 6, 2%, що нижче за середній по ЄС (7, 2%), за регіонами цей показник значно різниться. У півтори рази перевищує загальноукраїнські показники безробіття в окремих областях Західної України, звідки найбільше громадян виїжджають на заробітки за кордон. Абсолютна більшість українських трудових мігрантів працює за кордоном нелегально, одним із наслідків чого є наявність численних порушень