Міграційні тенденції в Україні

В 2009 році міждержавна міграція в Україні мала такий вигляд: прибуло – 38567 осіб, вибуло – 46182 осіб. Найбільше прибуло у Донецьку область (5525 осіб), найменше – у Закарпатську область (218 осіб). Найбільше вибуло з Донецької області (6384 особи), найменше – з Тернопільської області (544 особи).

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є будівництво, сільське господарство (збирання врожаю), домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та людей похилого віку), сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. – готельний бізнес). Але виїжджають за кордон і вчені, викладачі, спеціалісти в області медицини і вищих технологій, програмісти (проблема «витікання умів»). Втрати у сфері науки унаслідок цього оцінюються в сумі, що на 2009 р. перевищувала $1 млрд. на рік.

На мою думку наступні заходи можуть допомогти з вирішенням проблем трудової міграції в Україні:

1. Забезпечення умов для поширення легального працевлаштування, насамперед в тих країнах, куди виїжджає найбільша кількість громадян України. З цією метою слід активізувати підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

2. Забезпечення прав та соціального захисту працівників-мігрантів.

3. Здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми.

4. Усунення або мінімізація обставин, що призводять до дискримінаційного, безправного, становища громадян України на ринках праці закордонних країн;

5. Створення дійової альтернативи тим обставинам, що спонукають працездатних українців виїжджати до країн, де їх становище на ринках праці є дискримінаційним;

6. Сприяння проведенню в країнах зосередження української міграції моніторингових досліджень з метою отримання статистичних даних та інформації про динаміку трудової міграції у відповідній країни.

Цілеспрямовано створювати робочі місця в таких галузях, як сільське господарство, легка, текстильна і хімічна промисловість, тобто там, де сьогодні використовується праця мігрантів в Європі. Слід радикально переглянути механізм оплати праці усередині країни.

Важливо не забувати, що чим стабільнішим буде національне бізнес – середовище і динамічнішим ринок, тим сильніші будуть мотиви іммігрантів повернутися на батьківщину.

Отже, міграція робочої сили України є складним і масштабним явищем, яке охопило весь світ та викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці.

 

 

Проведений аналіз міжнародної мобільності робочої сили, а також виявлення основних міжнародних центрів тяжіння робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:

 1. Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища. Міжнародна міграція робочої сили – це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. Під цими поняттями розуміють такі явища, як:

 міграція (від лат. migratio – переселення, переміщення) – переміщення через кордон;

 імміграція (від лат. immigrare – вселення) це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

 еміграція (від лат. emifrare – виселення) – переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

 реміграфія – це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

 2. В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн – експортерів і країн – імпортерів робочої сили. Міжнародний ринок праці – це складний механізм, система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

 3. У рамках глобалізації виробництва, зростання залежності в сучасному світі, національні ринки праці все більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру, котрі протягом довгого періоду сформували основні міжнародні центри тяжіння робочої сили, визначили їх склад, а також умовно поділили країни на донорів і реципієнтів робочої сили. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємозалежності.

 4. Міжнародний ринок праці, як складна соціально-економічна система складався поступово: в своєму розвитку він пройшов 4 етапи, які тісно пов’язанні з масовою міграцією населення, що в кінцевому результаті привело до формування міжнародних центрів тяжіння робочої сили. 5. Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

 6. В сучасній вітчизняній літературі прийнято виділяти 7 основних центрів міграції, серед яких найбільшими є країни Північної (США, Канада) і Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (країни Перської затоки, Японія, Гонконг, Малайзія), а також країни Західної Європи (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія і ін.)

 

 

1. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. – С. 34-39

2. Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К. : Кондор, 2005. -263, с.

3. Довжук Б. Актуальне регіональне дослідження трудової міграці // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. – С. 37-39

4. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. – С. 138-143.

5. Євтух В. Міграційна криза і як її побороти. Спроба державного регулювання // Віче. -1997. -№ 7. – С. 62-77

6. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К. : Знання-Прес, 2002. -382, с.

7. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. – С. 6

8. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. – С. 4

9. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К. : Знання-Прес, 2003. -405, с.

10. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. -406, с.

11. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак.. -К. : Либідь, 1992. -190, с.

12. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К. : Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

13. Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2. – С. 127-139

14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник. -К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 231 с.

15. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення// Економіка України – 2008. – № 4. – с. 19-21.

16. Гринкевич С. С. Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні // Вісник ХНТУ – 2009. – №1. – с. 12-14.

17. Заклекта О. А. Трудова міграція як умова розвитку міжнародного ринку праці // Вісник КНТЕУ – 2008. – №4. – С. 9-13.

18. Рєліна І. Є. Масштаби, форми та напрямки сучасних міграційних процесів // Науковий вісник. – 2009. – №2. – с. 14-17.

19. Статистичний щорічник України за 2009 рік // Держкомстат України – К: Видавництво «Консультант», – 2010. – с. 156

20. Авдокушин Е. Ф. Международные экономические отношения / Авдокушин Е. Ф. – М. : Экспертное бюро-М, 2007. – 226

21. Смирнов В. В. Экспортно-импортные операции в международном бизнесе / Смирнов В. В. – М. : Букавица, 2007. – 337 с.

22. Уилсон Дж. Международная торговля в малом бизнесе / Под ред. Л. Е. Стровского. – М. : Аудит, ЮНИТИ, 2006. – 292с.