Історія української культури 002

 

1. Вступ. Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури».
2. Поняття та сутність культури. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів.
3. Функції, структура й типологія культури.
4. Характеристика  української  культури,  періодизація,  джерельна  база  та  принципи вивчення історії української культури.

Культура, субкультура, контркультура, масова культура, елітарна культура, світова культура,

національна культура, культурологія, артефакт, цивілізація, етногенез.

 

1. Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – 408 с.
2. Історія  української  культури:  Навч. посіб.  /  О. Ю. Павлова,  Т. Ф. Мельничук,  І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 408 с.
3. Шейко В. М., Білоцерківський В. Я. Історія української культури: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2010. – 271 с.
4. Шейко В. М., Тишевська К. Г. Історія української культури: Навч. посіб. – К.: Кондор,2010. – 264 с.

 

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://chitalka.info/gp_07/gp_07index.htm
2. Висоцький     О. Ю.     Історія     української     культури:     Навчальний     посібник.     — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – 130 c. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf
3. Денисов Я.Я., Макарчук О.Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 176с.–[Електроннийресурс].–Режим доступу до джерела http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf
4. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник  для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 367 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :  http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

 

 

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Історія української культури» є історичний,  соціальний  та  культурно-мистецький  досвід  українського  народу  від найдавніших часів до сьогодення, тобто український культурний простір, культура українського народу.

Метою дисципліни є вивчення основних періодів розвитку української культури, проблеми етногенезу та культурогенезу українського народу, аналіз історичної специфіки української національної культурної традиції, що постає невід’ємною умовою формування сучасного українського соціокультурного простору.

• з’ясувати основні історичні періоди становлення української культури, закономірності її функціонування і розвитку;
• вивчити фундаментальні поняття і категорії української культури, зміст основних мистецьких стилів, напрямів, пам’яток (в архітектурі, художньому та образотворчому мистецтві, літературі);
• дослідити світоглядні засади визначних представників української культури різних періодів, їх здобутки, досягнення, особливості діяльності в процесі культурно-історичного поступу;
• з’ясувати місце та значення української культури в системі світової;
• дослідти світоглядні тенденції та новітні соціокультурні трансформації, притаманні сучасній українській культурі.

Дисципліна «Історія української культури», як і інших національних культур, має комплексний, міждисциплінарний характер, використовуючи фактичний матеріал і висновки таких наук, як етнографія, археологія, історія, філософія, психологія, соціологія, мистецтвознавство, мовознавство.

 

 

Поняття «культура» – багатозначне і сфера його вживання – різноманітна. Сьогодні філософи і культурологи нараховують близько 500 найрізноманітніших визначень цього поняття. Наприклад, український поет і культуролог Євген Маланюк стверджував, що культура – це все, що від людського розуму, людської діяльності; культуролог Вадим Скуратівський наголошував, що культура – це сума людської присутності на землі.

Слово «культура» походить від лат. сulture і в буквальному перекладі означає «обробіток (обробляти)», «догляд (доглядати)», «удосконалення (удосконалювати)». У Давньому Римі воно вживалося у значенні уміння обробляти землю, а також виховання людини. Стосовно духовного  життя  людини  цей  термін  уперше  вжив  Цицерон  у  45 р. до н. е.,  називаючи філософію  культурою  душі,  тобто  розумів  культуру  як  плекання  розуму,  удосконалення своїх розумових здібностей.

Завдяки зусиллям філософів і істориків слово «культура» перетворилось на філософське поняття і в епоху Нового часу (ХVІІІ ст.) стало об’єктом наукових досліджень. Культура спочатку розглядалася як феномен духовного порядку, як вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, літератури, а культурно-історичний процес аналізувався як поширення знань, освіти, удосконалення розуму. У подальшому історичному розвитку людства поряд духовною, почали досліджувати й культуру матеріальну.

Отже, культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування.

Культуру слід розглядати як багатоаспектне явище, яке охоплює усю сукупність зв’язків

духовноїкультуризматеріальною.Фахівцітакийусебічнийпідхідназивають

«тривимірністю» культури, маючи на увазі три основні підходи щодо з’ясування сутності культури:

• антропологічний (під культурою розуміють спосіб життя суспільства, народу чи групи
• народів; наприклад, виділяють первісну культуру, східну культуру, європейську культуру тощо);
• соціальний  (ототожнення  культури  з  певною  сферою  суспільного  життя  –  освіти, науки, економіки тощо);
• філософський (аксіологічний), пов'язаний з високим рівнем абстракції, що розглядає культуру як цілісний феномен.

Різноманітність  поглядів  на  сутність  і  зміст  поняття  культури  притаманне  також сучасній вітчизняній та зарубіжній культурології, що можна пояснити насамперед тим, що культура репрезентує невичерпність людського буття. Крім того, визначення поняття культури залежить і від дослідницьких установок учених, адже культура є об’єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін.

У  науковому  середовищі  давно  дискутується  питання  співвідношення  культури  і

 

цивілізації. Поняття «цивілізація» (від лат. civilis – громадянський, державний) і культура близькі, але