Особливості розвитку культури на Україні у ХІХ-ХХ ст.

 

1. Перші паростки відродження культурного процесу

2. Шевченківська епоха

2. Поступ народу – сподвижники Шевченка та їх вклад у культуру

1. Наступники Шевченківських днів

2. Розвиток прикладних галузей мистецтва

3. Результати впливу царської політики на культурні надбання українців

4. Особливості розвитку живопису, архітектури та інших галузей зображувального мистецтва

5. Театр і музика – відображення стану сприйняття культури народом

1. Нова генерація та її вклад у розвиток культури

2. Русифікаторська політика уряду щодо української культури

3. Дисидентство та культурне життя періоду «застою»

 

 

Питання розвитку культурних процесів на Україні давно вже хвилює думки багатьох вчених, літераторів та мистецтвознавців. Ні у кого не викликає сумнівів самобутність наших надбань, їх оригінальність та неповторність.

Проте сьогодні, на межі тисячоліть, постає питання узагальненої оцінки впливу різних факторів на особливості розвитку культурних напрямків минулих років, тому й актуальність теми курсової роботи пояснюється назрілою необхідністю встановлення якомога точніших, обгрунтованих достовірними фактами, висновків щодо причин часткового занепаду мистецтва, музики та інших культурних цінностей протягом життя українців під чужим крилом.

Метою роботи стало визначення особливих рис і напрямків, притаманних саме українській культурі, зокрема, перебування під практично постійною цензурою, утиски та пригноблення інтелігенції та політичної еліти тощо.

Джерельна база куросової роботи складена нарисами, монографіями та іншими творами вітчизняних та російських авторів, таких, як М. С. Грушевський, В. Г. Виткалов, Б. Є. Патон, Є. Маланюк, Л. М. Новиченко, І. Огієнко та інших.

Як означено у темі роботи, об’єктом дослідження виступає культурний процес в Україні 19-20 століть, його основні та особливі риси, напрямки, темп та динаміка перебігу, вклад у цей процес окремих діячів науки, мистецтва, театру, музики, мови та літератури тощо.

Предмет дослідження у курсовій роботі може бути визначений як конкретизація умов розвитку української культури під впливом Росії, Радянського Союзу, їх ставленням до самобутньої держави як до сировинного чи аграрного придатку.

Для відповідного сприйняття і розуміння історичного періоду, який охоплено роботою слід відзначити окремі історичні передумови, які визначили подальшу долю української культури.

Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давало про себе знати і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Україні, зокрема у західних землях. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке протистояло колись польсько-католицькій експансії, деградувало, а нове на той час ще не склалося.

Навіть сільські священики були убогі й малоосвічені, то що вже було говорити про їхню паству? Поступово занепадала й традиційна українська культура західних міст. Книгодрукування, яким колись пишалися Львів, Острог та Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в церковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні засобом літературного спілкування стає російська, у Західній – польська й латинська, у Закарпатті – латинська й угорська мови. Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі за мету повністю нівелювати й український народ, влити його в великоруську націю. З 1721 р. набуло чинності розпорядженни про заборону друкованого слова в Україні. Дозволяється видавати лише книги російського змісту, через що занепадає освіта українською мовою. З другої половини XVIII ст. починається поступовий процес поглинання української культури російською.

Щодо політичних подій друга половина XVIII ст. в житті українського народу має трагічне забарвлення – скасовано козацьку автономію, зруйновано Запорозьку Січ, закріпачено більшість козацтва. Усі ці події знайшли згодом своє відображення в історіографічній літературі («Історія русів»), в численних прикладах з народної поезії. Виникли історичні пісні про ліквідацію Січі, трагічну боротьбу селянських та козацьких загонів під час Коліївщини, пісні про народних месників Устима Кармелюка та Олекси Довбуша.

Розвиваються й інші жанри музичного мистецтва. Українські співаки зачаровують Петербург: він стає осередком українського професійного мистецтва. В Україні ж функціонує переважно мистецтво народне – кобзарська і лірницька пісня, дума, церковний спів. На зміну традиційному бароко в архітектуру українського міста проникає класицизм.

Розвиток української культури відбувався насамперед крізь новітній етап перетворення народного мистецтва в професійне. Це сприяло піднесенню власної культури до рівня культур слов'янських і неслов'янських народів, інтенсивному вивченню народних звичаїв, обрядів, фольклору. Так, в художній літературі професійного рівня досяг І. Котляревський у «Енеїді», у п'єсах «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». При цьому всі види новітньої культури, започаткованої появою «Енеїди», надалі розвивалися паралельно з літературою.

Досить точно вплив першого твору нового українського письменства висловив Олесь Гончар: «Котляревський належить до тих довгожителів планети, які переступають рубежі сторіч».

Нова генерація української інтелігенції усвідомила ту істину, що народ, позбавлений своєї історії й культури, приречений на асиміляцію, на втрату політичних орієнтирів. Як справедливо зауважував М.