Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

Зміст

Вcтуп

РОЗДІЛ І. Своєрідність творчості Ф. Кафки

1.1 Ф. Кафка як представник екзистенціалізму

1.2 Світовідчуття письменника

1.2.1 Розколений світ Ф. Кафки

1.2.2 Проблема відчуження та самотності «маленької людини»

РОЗДІЛ ІІ. Поєднання фантастичного та реалістичного, трагічного та іронічного начал у новелі Ф. Кафки «Перевтілення»

2.1 Мотив перевтілення у літературі. Літературні та автобіографічні джерела новели

2.2 Поняття фантастики у літературі. Поєднання фантастичного і реалістичного у новелі

2.3 Особливості трагізму і іронії

Висновки

Список використаних джерел

Вcтуп

Актуальність дослідження. Протягом ХХ століття в художній літературі актуальною стає проблема людської самотності, відчуження особистості. Такі видатні письменники, як Жан-Поль Сартр (1905-1980), Франц Кафка (1883-1924) та Альбер Камю (1913-1960) не випадково підіймають у своїх творах цю проблему: вони досліджують процеси, що відбуваються в людській душі і визначають «хворобу» суспільства – моральне «перевтілення», деградація особистості, яка втрачає будь-які орієнтири в житті.

Творчість Франца Кафки, якою розпочиналось двадцяте століття, стала однією з вершин сучасної художньої культури. У ній, як уже зазначалося, отримали втілення багато актуальних проблем сьогодення, і серед них головні – проблеми особистості і гуманізму. Цей художник геніально угадав наперед – і змоделював у своїх творах – ту реальність, яка визначить у людській історії обличчя XX століття, - реальність тоталітарного суспільства, дегуманізації людських стосунків і кризи особистості. Кафку вважають родоначальником літератури абсурду і чи не першим екзистенціалістом у світовій літературі, тому шо, за думкою Альбера Камю, його творчість стала найбільш переконливим втіленням абсурдності буття. Найбільш характерною рисою стилю письменника вважають художній міфологізм і притчевий характер освоєння дійсності. Кафка виходить з фантастичних ситуацій, та розвиває їх строго логічно, реалістично і мотивовано. Психологічна зумовленість алогічних і страхітливих подій оголює і загострює «нормальні» взаємозалежності буденності. Кафка створює новий міф, але цей «міф зовсім не виходить зі сфери речей, і навіть, навпаки, – обертаючись в особистісній стихії, він з особливою силою спирається на речі, на кожну здійсненність, хоча і розуміє її глибше, ніж звичайні фізичні речі».

Творчість австрійського письменника Ф. Кафки – це відлуння особистої трагедії письменника, який свого часу зізнавався, що живе у своїй сім’ї «більш чужим, аніж найчужіший». Світосприйняття письменника – трагічне. Майбутнє, доля людини – глухий кут, зникнення: «Як можна радуватись світу? Хіба лише тоді, коли шукаєш в ньому спасіння». Людина в цьому світі – самотня комаха, якій нізвідки чекати допомоги. Навколо – ворожий світ. Людина – жертва долі, приречена на самотність, страждання, муки, котрі й становлять сенс її життя: «Усвідомлення немає, є лише існування, одне лише існування до останнього подиху, до смерті»[2].

Життя і творчість Кафки ґрунтовно вивчали російські вчені Б. Сучков, В. Днєпров, Є. Кніпович та ін. Особлива роль належить визначному представнику української наукової думки Д. Затонському, який відкрив непростий художній світ Кафки. Вагомим є внесок кафкознавців кінця ХХ-поч ХХІ ст. – Є. Волощук, В. Зусмана, В. Подороги, С. Буряка, М. Брода, В. Набокова, Н. Лисюка, А. Гургуза, Н. Белея.

Зрозуміло, що основний масив наукової кафкіани склався у зарубіжному, зокрема австрійсько-німецькому літературознавстві, й він щороку поповнюється: це біографічні праці та мемуари М. Брода, Ф. Баумера, П. Чітаті, Е. Павела, К. Вагенбаха, Г. Яноуха та фундаментальні наукові монографії Г. Поліцера, Г. Біндера, Ф. Байснера, М. Бензе, Т. Адорно, численні статті. Та цих авторів найперше приваблює дослідження окремих проблем екзистенціального характеру: Ж. Делез і Ф. Гватарі аналізували творчий метод Кафки як явище літературно-художнього авангарду; К. Штельцль трактував життя Кафки як буття празького єврея; Ф. Баумер придiлив увагу елементам єврейської мiфологiї та їх трансформацiї в Кафковiй творчостi; К. Келлер дослiджував мiфологiчнi елементи в “Замку” та iнших творах Кафки; У. Абрагам вивчав проблему права і провини в художньому свiтi письменника тощо. Поширеним є монографічний аналіз одного чи кількох творів Кафки, найчастіше з метою вивчення творчого методу, жанристики автора або резонансу творчостi Кафки в літературному процесі: значний внесок зробили тут Г. Біндер, дослідник форми притчі в творчості Кафки; К. Гоффер, що досліджував тут елементи фантастичного; К. Беццель, який аналізував прийоми створення пейзажу в творах письменника тощо).

Метою даної курсової роботи є спроба дослідити поєднання фантастичних і реалістичних, трагічних та іронічних начал у творчості Кафки на прикладі новели «Перевтілення».

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

визначити особливості екзистенціалізму як літературного напрямку ХХ ст. ;

простежити риси екзистенціалізму у творчості Ф. Кафки

розкрити світобачення письменника;

дослідити проблему відчуження особистості у його творчості;

розглянути проблему самотності та існування типу «маленької людини» ХХ ст. ;

простежити мотив «Перевтілення» у літературі.

дослідити літературні і автобіографічні джерела новели.

проаналізувати співвідношення реального та фантастичного, трагічного та іронічного начал у творі.

Об’єктом дослідження є творчість Ф. Кафки;

Предмет дослідження – особливості поєднання різних начал у новелі «Перевтілення».

Теоретичною базою дослідження є статті відомих вчених (передусім Д. Затонського, В. Набокова), надруковані у наукових та науково-методичних журналах «Всесвітня література та культура в навчальних закладах України», «Всесвіт», «Зарубіжна література», «Зарубіжна література в навчальних