Організація обліку та податкового контролю податку на прибуток

Предмет:

Бухгалтерський облік

Тип роботи:

Дипломна робота

К-сть сторінок:

137

Мова:

Українська

Оцінка:

518 окружних податкових служб і податкову службу Окінави. Національне податкове управління засновано в 1949 році. Центральна установа Національного податкового управління розташована в Токіо. Після перебудови Національного податкового управління в липні 1991 р. його центральна установа складається із секретаріату, начальника та трьох управлінь (оподаткування, обліку доходів і збору податків, перевірки рахунків і кримінального розслідування). Секретаріат, що очолюється заступником начальника, складається із семи відділів (узгодження, кадрів, обліку, планування соціальних питань, суспільних зв'язків, автоматичної обробки даних) та двох служб (господарських і міждержавних зв'язків). Управління оподатковування має шість відділів (прибуткового податку, майнового податку, корпоративного податку, податку на споживання, винного податку, зведень і перевірок) і юридичну службу, в якій працюють керуючі з оцінки майна, пивоварству і податку на споживання. Управління обліку доходів і збору податків складається з двох відділів. Управління перевірки рахунків і кримінального розслідування також має два відділи, у ньому працює керуючий з міждержавним розслідуванням податків [13].

Щорічно Національне податкове управління наймає нових працівників - це: випускники старших класів (12 років навчання) шкіл, що здали іспит третього класу для роботи на державній службі; випускники університетів, що здали іспит на фахівця з національних податків; випускники університетів, що витримали іспит першого класу.

Всеохоплюючий фінансовий контроль за грошовими операціями населення з боку податкових служб, а через них - і з боку правоохоронних органів і спец-служб, у країнах із розвиненою ринковою економікою, став можливий на основі бурхливого розвитку систем безготівкових розрахунків із широким використанням комп'ютерних систем. Наділення податкових служб цих країн правами і функціями правоохоронних органів, зокрема створення в їхніх рамках підрозділів фінансового розшуку, які використовують специфічні методи роботи, характерні для спецслужб, надало можливість істотно підвищити ефективність фінансового контролю в галузі оподаткування. А тісна взаємодія податкових служб із правоохоронними органами, насамперед, у частині обміну інформацією, сприяло помітнії активізації боротьби з певними видами злочинів.

Однією з особливостей податкової системи Франції є те, що платник податків сам надає дані для визначення податкового платежу, при чому 90 % податкових платежів сплачуються добровільно. Принцип чесності покладено в основу розвитку податкової системи Франції його актуально застосувати у ОДПІ.

Реформування податкової системи Франції не обмежено коротким терміном часу, на відміну від України, а лише визначено проміжок: 5—10 років. Основний напрям реформи — це зменшення кількості податків та спрощення податкового законодавства, податкових інструкцій та поетапна реорганізація податкової служби, а тому прийняття зважених, економічно обґрунтованих рішень потребує немало часу.

Водночас, Податковий кодекс Франції містить необхідні методи і механізми для боротьби з ухиленням від сплати податків та зборів [48, с. 114]. Він є цілісним документом і в такому вигляді існує в небагатьох країнах. У Франції Кодекс щороку уточнюють при затвердженні Закону про державний бюджет. До нього додаються два томи роз'яснень (щорічний коментар).

За даними податкового управління Франції [16, с. 118], внаслідок ухилення від оподаткування бюджет щороку недоотримував від 15 до 25 відсотків річного збору. На 2000 рік у бюджет було заплановано 250 млрд. дол. США податкових надходжень, але фактично надійшло на 50 млрд. дол. США менше. У результаті застосування заходів податкового контролю значна частина недоотриманих надходжень відшкодовується платниками податків, тобто вдається повернути втрачені кошти до бюджету.

Проведення податкових перевірок покладається на податкові центри. Працівники податкових центрів здійснюють два види перевірок: камеральні та виїзні. На своїх робочих місцях вони вибірково опрацьовують добровільно подані декларації. Як правило, перевіряють близько 50 тисяч декларацій на рік: 45 тисяч — від юридичних осіб і 5 тисяч — від фізичних осіб. Інформація, що міститься в базі даних, порівнюється з декларацією і в разі виявлення розбіжностей уточнюється з платником податків. Якщо пояснення платника податків не задовольняють податковий орган, інспектор вправі вимагати здійснення доплати сум податків або звернутися до підрозділу з аудиту для проведення детальнішого контролю.

Контроль із виїздом на місце зазвичай проводиться за наявності вагомих підстав для перевірки фактів приховування від оподаткування значних сум доходів. Перевірки в основному провадять протягом трьох останніх років, проте спеціальних норм щодо періодичності їх проведення у Кодексі не передбачено, лише в окремих випадках дозволено провадити повторні перевірки одного і того ж періоду.

Відбір платників податків для перевірок здійснюють за багатьма критеріями, але в основу покладено аналіз ризику, що можна застосовувати у ОДПІ. По-перше, відбирають підприємства, які є потенційними порушниками податкового законодавства, і, по-друге, використовують повідомлення інформаторів.

Платника податків зобов'язані повідомити про проведення перевірки щонайменше як за вісім днів. Без попередження перевірка може провадитися через наявність достовірної інформації щодо ухилення підприємства від сплати податків.

Терміни проведення перевірок залежать від розміру підприємства: для малих — не більше трьох місяців, для великих — не встановлено. Під час перевірки інспектор повинен зустрітися з керівництвом підприємства, отримати доступ до бухгалтерських документів. Після завершення перевірки платнику податків надаються відповідні рекомендації щодо усунення виявлених порушень, який має право протягом 30 днів подати свої зауваження, з урахуванням яких приймається остаточне рішення. У разі незгоди з рішенням працівників податкової служби платник податків може звернутися до керівництва податкового органу, а у разі незадоволення його вимог — до суду.

Відносини між податковими органами й платниками податків будуються на