Особливості соціальної роботи з молоддю

Так чи інакше держава завжди зацікавлена в молодіжному русі, контролюючи при цьому, щоб організації молоді діяли в межах чинного законодавства. Держава підтримує ті молодіжні організації, які діють в інтересах молоді і держави і не ставлять за мету порушити конституційний устрій, територіальну цілісність держави, пропаганду війни, насильства, жорстокості, національної і релігійної ворожнечі.

Так, визначені чотири основні форми підтримки державою суспільних молодіжних і дитячих організацій:

1) надання їм інформації про державну політику відносно дітей і молоді;

2) надання матеріальної і методичної допомоги в питаннях становлення і розвитку дітей та молоді;

3) сприяння створенню підприємств, закладів і організацій, які надають послуги молоді і дітям або сприяють зайнятості молоді;

4) звільнення молодіжних організацій від плати за державну реєстрацію і зборів за реєстрацію їх символіки.

До того ж серед прав молодіжних організацій, закріплених в Законі, оговорено, що членські внески і добровільні пожертви, отримані від юридичних і фізичних осіб і направлені на здійснення уставної діяльності молодіжних суспільних організацій, їх союзів не є об’єктом податкообкладання.

Українська держава дозволила і надала можливість органам виконавчої влади і місцевого самоуправління делегувати молодіжним організаціям повноваження, що стосуються реалізації відповідних проектів, програм, забезпечуючи при цьому фінансову і матеріальну допомогу.

 

 

Для успішної розробки ефективної системи заходів педагогічної профілактики необхідні знання основних параметрів об’єкту профілактичного впливу, тобто осіб з адиктивною поведінкою. Саме знання об’єкта профілактики обумовлюють вибір таких шляхів впливу на особистість, які забезпечують його найвищу ефективність. Однією з особливостей об’єкта профілактики є складність його діагностики, що пов’язана з полігамністю мотивів вживання наркогенних речовин, та відповідною поведінкою особистості, появою схильності людини до зловживань.

Спираючись на методологічне положення про недооцінку аналізу детермінант будь-якого явища, що може призвести до вульгарного, звуженого його розуміння, слід пам’ятати, що результативність профілактики адиктивної поведінки особистості залежить від знання причин, що її зумовлюють.

Вивчення та аналіз існуючих класифікацій причин адиктивної поведінки продемонстрували, що їх характерним недоліком є те, що у досліджуваних авторами випадках не вказується рівень, на якому розглядається це явище: особистісний, соціальний, біологічний. Більшість робіт присвячено вивченню відповідної причинно-наслідкової обумовленості соціального характеру. Особистісний же аспект у зв’язку з надмірною ідеологізацією досліджень донедавна детально не розглядався. К зв’язку з цим, доцільним є систематизація та доповнення знання причин адиктивної поведінки на особистісному рівні.

На психолого-педагогічному рівні схильність до адиктивної поведінки є своєрідним проявом внутрішнього стану особистості, що детермінується комплексом умов та факторів. Система взаємопов’язаних факторів тільки за певних умов може виступати причиною адиктивної поведінки неповнолітніх. Головне завдання – визначити яка саме система факторів і у співвідношенні з якими умовами відіграє роль причини звернення людини до наркотиків.

Фактор – це постійно діюча умова. Тому, якщо умови (одна чи декілька) діють постійно, вони розглядаються як фактори адиктивної поведінки. Фактори, що детермінують адитивну поведінку учнів:

1) відсутність чи недостатність позитивного емоційного контакту з батьками;

2) як наслідок соціально-демографічної ситуації неповної сім’ї, неблагополучної сім’ї;

3) сім’ї з орієнтацією на неправильні типи виховання в ній.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує: сімейне благополуччя розглядається, як одна з основних причин адиктивної поведінки, що сприяє формуванню схильності особистості до такої поведінки. Це явище пов’язується зі структурною неповноцінністю сім’ї, можливими недоліками сімейного життя. Аналізується сімейне оточення як основне соціальне середовище у формуванні характеру особистості, її позитивних і негативних звичок.

Але аналіз вказаного чинника є дещо недостатнім для розуміння детермінант адиктивної поведінки, тому що не розкриває механізмів психологічного комфорту чи дискомфорту особистості, якими є почуття значущості, визначності, одинокості тощо. Отже, розглянуті дослідницькі позиції авторів стосуються зовнішньої сторони можливих сімейних ситуацій і є дещо споглядальними.

Психолого-педагогічний аналіз ситуацій неповної, неблагополучної сім’ї підтверджує культивування негативних емоційних переживань молоді саме за названих сімейних умов. Це дозволяє припустити, що відхилення в емоційній сфері особистості як результат акцентуації однотипних емоцій у співвідношенні зі сприятливими для того умовами середовища можуть виступати основою неадекватно-мотивованої девіантної поведінки, однією з форм якої є адитивна поведінка.

Соціальна ситуація розпаду шлюбів також створює певні умови для фонових явищ наркотизму неповнолітніх. Структурна неповноцінність сім’ї є джерелом внутрішнього конфлікту підлітка. Це є головною причиною розвитку неврозів та психосоматичних захворювань дитини.

Дані статистики засвідчують, що в Україні сьогодні в умовах неповної сім’ї виховується 1. 5 млн. дітей. Наприклад, обстеження 50 неповнолітніх, котрі зловживали наркогенними речовинами показали, що 36% з них із неповних сімей.

Окремої уваги заслуговує питання сімейного благополуччя, яке не можна ототожнювати з матеріальним забезпеченням сім’ї. Поверховість стосунків з батьками, матеріально-побутова однобокість, втрата духовних інтересів, знецінення моральних цінностей не надає молодій людині морально-емоційного задоволення у спілкуванні. Часто серед підлітків, що вживають наркотики, четверта частина із матеріально забезпечених сімей. Мотиви відчуження: поводяться зі мною як із маленьким; просто так, захотілося посваритися; вони дратують мене запитаннями;