Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку

Предмет:

Тип роботи:

Лекція

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

де Голль вважав відновлення величі Франції. Вона уявлялася йому у вигляді могутньої держави з сильною владою, яка проводить незалежну політику.. Основною перешкодою для вирішення цього питання він вважав колоніалізм. У 1960 р. була надана незалежність 14 африканським колоніям Франції. Тим самим Ш. де Голль відкрито заявив, що він проти існування колоніальної імперії. Але з Алжиром було складніше: потрібно було рахуватися з ультра.! він наважився на конфлікт з ними. 16 вересня 1959 р. Щ. де Голль у своїй промові вперше урочисто визнав за алжирським народом право на самовизначення. У відповідь на це в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери підняли-заколот, який завдяки рішучим діям було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув ще небезпечніший заколот, який очолив генерал Шарль. Заколотники захопили владу на значній частині алжирської території і заарештували представників уряду. У самій Франції знайшлися прихильники Шарля. Президент Ш. де Голль діяв твердо і рішуче. Заколот було придушено, а керівників заарештовано. Однак і після цього ультра не заспокоїлися. На президента здійснювалося кілька замахів. I все ж алжирську проблему було розв'язано. У березні 1962 р. була досягнута Евіанська угода про припинення вогню. У тому ж році Алжир став незалежною державою. Рішуча позиція Ш. де Голля і підтримка більшості населення дали змогу Франції позбутися колоніального минулого. Для збереження своїх позицій у колишніх володіннях була створена так звана Французька співдружність (Французьке співтовариство).

Запроваджені заходи сприяли установленню соціальної і політичної рівноваги у Франції. У країні був встановлений режим, особистої влади Ш. де Голля.

Стабілізації в країні сприяло і завершення в 1960-ті рр. модернізації французької економіки. Значну роль у цьому процесі відіграла держава, яка взяла на себе всі витрати щодо розвитку новітніх галузей економіки і визначення стратегічних напрямів розвитку. Державний сектор виробляв 10% промислової продукції. Найбільші промислово-фінансові групи (10 із 25) отримали значні державні дотації. За рахунок будівництва атомних електростанцій були закладені основи енергетичної незалежності Франції (виробляють 25% електроенергії країни). Темпи її зростання поступались лише японським. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Зі збільшенням 1експорту, Франція до середини 1960-х рр. розрахувалась з усіма своїми боргами і знову стала державою-кредитором. Було завершено, модернізацію сільськогосподарського виробництва: французький селянин перетворився на фермера, а Франція стала найбільшим експортером сільськогосподарської продукції в Європі.

Водночас у країні накопичилася низка проблем. Стрімкий розвиток економіки під впливом НТР потребував значної кількості, освічених інженерів, адміністраторів тощо. Розвиток виробництва і модернізація сільського господарства стали причиною урбанізації. Сільська молодь, відірвавшись від традиційного. світогляду, стала сприятливим середовищем для поширення ультра революційних поглядів. Змінивши свої позиції завдяки підтримці держави, французькі підприємці почали гнітитись її жорсткою регламентацією (дерижизмом).

Профспілки, робітники також були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур. Традиційні цінності, структура суспільства, політична влада – усе потребувало змін. Ці чинники і стали причиною кризи П’ятої республіки наприкінці 1960-х рр.

У березні 1968 р. розпочалися студентські заворушення. Студенти виступали за. демократизацію освіти і забезпечення реальних прав людини. Уряд вирішив силою придушити студентський рух, що стало детонатором масових заворушень. У Сорбонну було введено поліцію. У відповідь на це студента оголосили війну поліції. У ніч з 10 на 11, травня вони захопили латинський квартал Парижа і збудували барикади. У Париж було стягнуто 2/3 сил жандармерії і служби безпеки, які штурмували барикади студентів. Під час сутичок було поранено до тисячі осіб. Після цього студентські заворушення поширилися по всій країні. У цей момент студентів підтримали профспілки і комуністи, розпочавши загальний страйк. Влада на деякий час була паралізована. Поступово дії студентів набирали екстремістського характеру у зв'язку ч поширенням анархістських, троцькістських і маоїстських ідей та ідей «нових лівих». Екстремізм став причиною розриву між студентським і робітничим рухом (у цей час страйкувало близько 10 млн робітників). Зрештою Ш. де Голль вдався до рішучих дій: «Реформам – так, безпорядкам – ні!»

25 травня 1968 р. уряд пішов на поступки робітникам. Із профспілками було укладено Генеральний протокол, згідно з яким у промисловості заробітна плата підвищувалась на 35%, у сільському господарстві – на 56%, скорочувався робочий тиждень, розширювалися права профспілок. Однак страйки продовжувалися.

29 травня 1968 р. III. де Голль заручився підтримкою військових і. 31 травня під приводом загрози комуністичного перевороту розпустив парламент. До столиці почали стягувати війська. На підтримку дій уряду в Парижі відбулась демонстрація, у якій брало участь близько 500 тис. осіб. 12 червня було заборонено проведення маніфестацій і оголошено про розпуск студентських організацій. 16 червня армійські підрозділи вступили в Сорбонну. Наприкінці червня страйки припинились. Ціною втрати довіри більшості французів Ш. де Голль домігся стабілізації.

Студентський рух був викликаний такими причинами: конфлікт поколінь, болісний процес структурної перебудови економіки, який супроводжувався зламом традиційного укладу життя, урбанізація, невідповідність існуючої системи освіти реаліям життя та поширення лівоекстремістських ідей.

Наслідками студентської революції стали демократизація освіти (Закон про вищу освіту), перелом у політичних поглядах французів, утягування у політичну боротьбу нових соціальних прошарків суспільства (жінок та Іммігрантів), поширення лівоекстремістських ідей та організацій у різних країнах світу: в Італії – «Червоні бригади», у ФРН – «Фракція Червоної армії»