Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку

у Франції страйкувало 10 млн. осіб. Не працювали крамниці, банки, телебачення, а працівники низки великих підприємств (зокрема, концерна «Рено») захопили виробничі приміщення і встановили там владу робітничих комітетів.

Разом із ним слід звернути увагу на той факт, який багатьом здаватиметься дивним і незбагненним: цей сплеск страйкової боротьби відбувався на тлі економічної стабільності й навіть зростання, але аж ніяк не промислової кризи. Французький робітник і до страйкової хвилі 1968 р. отримував досить пристойну зарплату. Він бажав вільної праці й самоуправління, а не зайвої пайки з хазяйського столу. Узагалі кінець 1960-х рр. ніби ущільнив «парадоксальний вимір» світової історії, переводячи її на рівні малозрозумілі і для учасників тих подій, і для пізніших дослідників.

Згадаємо лише один із найяскравіших прикладів: молодь ділової, прагматично! Америки раптом перестала цікавитися грошима і способами їх примноження. Соціологи наприкінці 1960-х з подивом констатували, що лише 18% опитаних американських студентів погоджуються з тим, що гроші відіграють велику роль у житті. Бізнесменами в майбутньому бажали стати лише 12% студентів, у той час як 79% – музикантами, психологами, художниками, журналістами, революціонерами, тобто людьми творчих професій.

I тут закономірно постає питания про результат цієї революції, незавершений характер якої одноголосно визнають як її учасники і прихильники, так і затяті опоненти. Якщо користуватися термінологією партійних програм, то вона лише частково виконала програму-мінімум. А програма-максимум, тобто повна ліквідація всіх форм гноблення (економічного, національного, культурного, психологічного, вікового, статевого тощо), так і не була виконана.

Але, незважаючи на все це, 1968 р. став таки рубіконом для західної цивілізації: у США було ліквідовано расові обмеження, скасовано загальний військовий обов'язок, через деякий час припинилася війна у В'єтнамі. У Європі домоглися визнання своїх прав культурні та мовні меншини, було реформовано середню та вищу освіту. Поняття прав людини та загального роззброєння (ключові поняття 1968 р.) стали навіть чинниками міжнародної політики.

По-різному склалася доля тих, хто пліч-о-пліч бився з поліцією на вулицях паризьких міст та в інших містах Європи. Одні стали депутатами, інші – урядовцями, дехто зробив професійну кар'єру, ще дехто відбуває довічне ув'язнення за терор («куля і бомба конкретні») проти системи... Загалом при владі в країнах Європи на сьогодні перебуває те покоління, що не давало спокою «старенькій Європі».

I все ж дух 1968 р. продовжує блукати Європою і світом: наприкінці 1990-х рр. стався вибух невдоволення «проти сучасного капіталізму» – антиглобалістський рух. Періодично різні куточки «ситого світу» стрясають багатотисячні мітинги, демонстрації, сутички з поліцією. Не до кінця зрозуміла Сапатистська революція в Мексиці. I, як і в 1960-ті рр., в авангарді цього руху знову молодь, і знову під червоними прапорами і з портретами. Че. Але це вже зовсім інша історія.

3. 4. Франція після Ш. де Голля.

У 1969 р. на дострокових виборах президентом Франції було обрано Жоржа Помпіду. Новий президент послабив державну регламентацію соціально-економічного життя, розширив соціальне законодавство. Були поліпшені відносини зі США. У 1973 р. Франція зняла вето на прийняття Великої Британії до ЄЕС.

У 1974 р. після несподіваної смерті Ж. Помпіду президентом країни було обрано Валері Жискар д'Естена. У період його правління Гіуло завершено перегрупування політичних сил. Голлісти створили Об'єднання на підтримку республіки (ОПР), незалежні – Союз за французьку демократію (СФД), різні соціалістичні угруповання об’єднались у лавах Французької соціалістичної партії (ФСП), яка разом з ФКП склала ліву опозицію.

Наприкінці 1970-х рр. у Франції різко змінилась економічна кон'юнктура, що викликало загострення соціальних проблем. Проте криза 1970-х рр. найменше вразила Францію: структура її економіки та енергетична незалежність зробили її стійкою до підвищення цгн на нафту в 1970-х рр. Це дало змогу лівим силам одержати перемогу на президентських, а згодом і на парламентських виборах ї 981 р. Президентом Франції став соціаліст Франсуа Міттеран. Уряд, сформований лівими силами, спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулася третя хвиля націоналізації: націоналізувалися ряд фінансово-промислових груп. Розширювалися соціальні програми і вводилася 5-тижнева відпустка. Ці заходи ще більше посилили інфляцію. Тоді уряд ввів державний контроль за цінами і заробітною платою, що відразу викликало невдоволення населення.

У 1984 р. відбувся різкий поворот у політиці Ф. Міттерана. Він призначив прем'єр-міністром лідера ОПР Жака Ширака, який здійснив перетворення у дусі консервативної революції: було оголошено про приватизацію державного сектору, який складав до 30%, послаблено державне регулювання бізнесу, розпочато боротьбу з інфляцією. Останнє означало введення режиму суворої економії, що відразу призвело до скорочення соціальних програм. На тлі зростаючого безробіття це викликало невдоволення населення. Цим уміло скористався Ф. Міттеран, і на виборах 1988 р. він знову здобув перемогу. Згодом ліві перемогли і на парламентських виборах і продовжили політику, розпочату Ж. Шираком, що забезпечило стабільний розвиток країни. Але, проводячи політику правих, ліві тим самим яскраво довели, що їхня ідеологія переживав кризу. Це дало змогу правим крок за кроком відвойовувати позиції і на парламентських виборах 1993 р. одержати перемогу. Ф. Міттеран призначив прем'єр-міністром представника ОПР. Цього разу ним став Едуар Валадюр.

Ліві сили – ФСП і ФКП – охопила криза. На президентських виборах 1995 р. перемогу одержав Жак Ширак. Ставши президентом, він одразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань, чим викликав хвилю протестів.

Соціально-економічна політика Ж. Ширака в 1996-1998 рр. не була однозначною. Безробіття досягло найвищих показників після Другої світової війни, економічне зростання дорівнювало майже нулю, державний сектор працював усе менш ефективно, зростав державний дефіцит. Держава ледве виконувала свої соціальні зобов’язання. Спроби обмежити державні витрати за рахунок соціальних програм незмінно викликали хвилю мітингів і протестів.

Ж. Ширак наважився розпустити парламент і призначив нові вибори з метою забезпечити собі підтримку в проведенні непопулярних реформ. Але на виборах 1997 р. перемогу здобули соціалісти, і Ж. Шираку довелося призначити прем'єр-міністром соціаліста Л. Жоспена. Проте і новий уряд не зумів одразу впоратися з проблемами, що накопичувалися тривалий час. У січні 1998 р. відбувся новий соціальний вибух, який з великими труднощами вдалося загасити. Великі сподівання уряд покладає на продовження інтеграційних процесів, приватизацію державного сектору, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії. Важливим елементом військової реформи є скорочення кількості носіїв ядерної зброї на 28%. Реформи Л. Жоспена (1997-1999) дали позитивний результат: після скромних темпів економічного зростання 1990-1997 рр. у середньому 1, 3% на рік, у 1997-2000 рр. ці показники збільшилися до 4%, у 2001-2003 рр. становили 2%. За рахунок запровадження широких програм з працевлаштування молоді, скорочення робочого тижня з 39 до 35 годин вдалося досягти успіхів у боротьбі з безробіттям. Так, безробіття скоротилося з 12, 6% у 1997 р. до4 8, 5% у 2001 р. У 2000-2001 рр. було зменшено податки.

Президентські вибори 2002 р, стали важливим рубежем у розвитку Франції. Країна опинилася перед вибором: продовжити свій «особливий шлях» (широкі соціальні програми, «жорсткий» державний контроль над бізнесом та ін.) чи наслідувати англосаксонську модель – лібералізація соціально-економічних процесів – яка більше збігається з рекомендаціями інституцій ЄС.

Результати першого туру президентських виборів шокували французьку та світову громадськість. У другий тур вийшли Ж. Ширак і лідер французьких націоналістів Ле Пен, за якого проголосувала третина виборців. Хоча Ж. Ширак переміг у другому турі (за нього проголосувало 82% виборців), сам факт популярності ультраправих ідей (відверто расистських, шовіністичних) у країні з давніми демократичними традиціями свідчить про серйозні проблеми в розвитку Франції, серед яких безробіття, відсутність стабільного розвитку, злочинність, нелегальна еміграція тощо.

Ці проблеми вибухнули в жовтні 2005 р. заворушеннями й погромами в бідних кварталах французьких міст, які тривали два тижні. їхніми учасниками переважно була молодь з емігрантських кварталів. За час заворушень було спалено 10 тис. автомобілів і 300 будинків. Придушивши ці виступи, уряд Франції став докладати всіх зусиль для обмеження незаконно! імміграції і впорядкування бідних кварталів. Заворушення мали й релігійне забарвлення. Переважна частина молоді були мусульманами. Це був ще один конфлікт на релігійному гранта, який мав місце за останній час. Так, уряд Франції зіткнувся з масовими протестами населення проти заборони учням носити в школах релігійні символи.

У зовнішній політиці Ж. Ширак продовжує курс, започаткований Ш. де Голлем. Франція є однією з головних учасників європейської інтеграції, прагне обмежити вплив США в регіоні. Серйозні розбіжності між США і Францією виникли стосовно війни в Іраку. Франція виступає за розширення ЄС і НАТО за рахунок східноєвропейських країн і продовжує відігравати вирішальну роль у регіонах традиційного впливу (особливо в Африці). Французький збройний контингент відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН. Уряд Ж. Ширака зацікавився і перспективами розвитку відносин з Україною, хоча головним партнером на теренах колишнього СРСР Франція вважає Росію, з якою іноді спільно виступає у питаннях зовнішньої політики.

Після Другої світової війни Франція пройшла складний шлях розвитку. Четверта республіка виявилась не тією моделлю французької держави, яка сприяла б подоланню проблем і забезпечила розвиток країни. Розпад французької колоніальної імперії викликав кризу Четвертої республіки. Визначальна роль у становленні нової моделі французької держави належить Ш. де Голлю. Закладені ним підвалини П'ятої республіки витримали випробування часом. На сьогодні Франція е однією з провідних країн світу, одним із головних рушіїв, } європейської інтеграції.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте тексти підручників.

Підготуйте реферати за темами «Колоніальна війна Франції в Індокитаї», «Четверта республіка», «Алжир і Четверта республіка», «Шарль де Голль – батько П'ятої республіки», «Ера Ф. Миттерана», «Французька економічна модель», «Франція – двигун європейської інтеграції», «Розпад Британської колоніальної імперії», «Останнє прем'єрство В. Черчілля», «Консерватори і лейбористи в пошуках ліків у подоланні «англійської хвороби»«, «М. Тетчер і тетчеризм», «Т. Блер – прем'єр нової Англії».

Проаналізуйте гасла періоду «Червоного травня» і висловіть свою і думку.

«Порядок – це коли на вулицях немає поліції», «Ідеологія – це хвороба мозку», «Заборонено забороняти», «Перетворимо Сорбонну на Сталінград», «Ш. де Голль – це А. Гітлер», «Влада відступає – скинемо її», «Відвідайте СРСР – поки він не відвідав вас», «Будьте реалістами – вимагайте неможливого», «Проголосіть свої бажання дійсністю», «Біжи вперед, товаришу, за тобою женеться старий світ», «Структури не виходять на вулиці», «Бунт – діло праве» (Мао).