Практична імунологія

2.Механізми уникнення мікроорганізмів від впливу моноцитів і макрофагів:

•мікроорганізми виділяють репеленти - речовини, які блокують хемотаксис;

•продукують токсини, які руйнують макрофаги (стафілококи);

•мікроорганізми стійкі до бактерицидної дії продуктів «кисневого вибуху» (містять фермент каталазу, який руйнує перекис водню та супер-аніон-дисмутазу, яка руйнує проміжні продукти перекисів); 

•мікроорганізми (туберкульозна паличка, лейшманія) мають щільну капсулу, до складу якої входять ліпідоподібні елементи, а паразити - міцну кутикулу, які оберігають збудник від токсичної дії кисню;

•деякі мікроорганізми (туберкульозна паличка, бруцели, лістерії) сприяють відкладанню в мембрані фагосоми фагоцитуючих клітин полісахаридів і циклічного аденозин-монофосфату (сАМР), в результаті чого відсутній процес об’єднання фагосоми з лізосомою, порушується процесінг, що стає причиною персистенції збудника в моноцитах/макрофагах;

•деякі мікроорганізми (лістерії) здатні розчиняти фагосомну мембрану, в результаті чого не відбувається процесінг;

•деякі  мікроорганізмизнижуючичутливість  моноцитів/макрофагів до IFN-γ, пригнічують їх активність;

•деякі  мікроорганізми  пригнічують здатність моноцитів/макрофагів експресувати молекули HLA І і ІІ класів, порушуючи при цьому презентацію антигенів збудника.

3.Мікроорганізми експресують на своїй поверхні високо імуногенні антигени, які відносяться до другорядних (непротективних) антигенів; на ці антигени формується активна імунна відповідь, мікроорганізм згодом «скидає» з своєї поверхні ці антигени і перетворюється в R- чи L-форму.

4.Антигенна мінливість мікроорганізмів.

5.Деякі структури мікроорганізмів (протеїн А стафілококів, глікопротеїни герпесвірусів) подібні до рецепторів Fc-фрагменту імуноглобулінів, адсорбують на своїй поверхні антитіла, які «екранізують» захищають збудник від впливу інших факторів імунної системи.

6.Мікроорганізми продукують протеази, які руйнують антитіла.

7.Деякі мікроорганізми (цитомегаловірус, аденовіруси) стимулюють утворення білків, які знижують експресію молекул HLA І класу, в результаті чого блокується активність Т-цитотоксичних лімфоцитів.

8.Віруси містять гени, які кодують утворення розчинних білків, гомологічних цитокіновим рецепторам (ІЛ-1b, TNF-α, INF-γ), які притягують цитокіни і нейтралізують їх. 

9.Віруси індукують утворення цитокін-подібних білків (ІЛ-10), які знижують активність імунної системи.

10.Найпростіші (трихінели) і гельмінти (ехінокок) утворюють захисні цисти з колагенових і фібринових волокон.

11.Мікроорганізми стимулюють синтез циконінів й інших речовин (наприклад, простагландинів), які знижують активність імунної системи.

12. Мікроорганізми, змінюючи співвідношення між CD4+/CD8+ в сторону активації гуморальної ланки, сприяють несприятливому перебігу інфекційного процесу.

 

Інфекції супроводжують людину на всьому її життєвому шляху. Імунна система в процесі еволюції удосконалила свої протиінфекційні механізми, а інфекційні збудники у відповідь на це відшліфували свої способи «втечі» від захисних впливів організму. Ця боротьба, або краще назвати – змагання, продовжуються і тепер. 

Розвиток клінічної імунології за останні десятиріччя дав потужний внесок у поглиблення розуміння патогенезу як окремо взятих інфекційних хвороб, так і сформованих за їх тригерного впливу імунопатологічних синдромів (алергічного, автоімунного, імунодефіцитного тощо). Нові сучасні знання спричинили появу нових імунотропних препаратів для лікування інфекційних хвороб і синдромів, а також нових підходів до профілактики інфекцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л е к ц і я 9

ОНКОІМУНОЛОГІЯ

 

 

За даними Міжнародного агентства з дослідження раку (МАДР) у світі протягом 2000 року було зареєстровано біля 100 млн. хворих на рак, а згідно прогнозів експертів у 2020 році таких хворих буде 16 млн. За останні 10 років у країнах Європейського союзу захворюваність на рак зменшилась на 16% за рахунок впровадження програми «Європа проти раку», скеровану на первинну профілактику раку (боротьба з тютюнопалінням, модифікація харчування в сторону збільшення вживання овочів, фруктів, зменшення калорійності харчових продуктів, зменшення негативного впливу УФО, скринінг та рання діагностика раку тощо). 

На теперішній час основні причини формування раку наступні: тютюнопаління (30%), неправильне харчування (35%), зловживання алкоголем (2-3%), негативний вплив на організм шкідливих професійних факторів (4-5%), інфекційні агенти (10%) – віруси гепатитів В і С, вірус папілом людини 16 і 18 типів, вірус Епштейна-Барра, віруси герпесу людини 6 і 7 типів, вірус Т-клітинного лейкозу, Helicobacter pylori тощо; ультрафіолетове проміння (2-3%), іонізуюча радіація (4-5%), забруднення шкідливими речовинами атмосфери, води, харчових продуктів (1-2%).  

Пухлину визначають як патологічний процес, який характеризується безперервним розмноженням клітин, що не підлягає регуляторному впливу організму. Злоякісні пухлини, на відміну від доброякісних, характеризуються також й аплазією (втратою ознак диференціювання), інвазивним ростом та метастатичним поширенням.

Кожна нормальна соматична клітина людського організму має здатність до обмеженого числа клітинних поділів (близько 100 мітозів). Це обмеження зумовлене роботою біологічного молекулярного годинника, який контролює процес апоптозу – генетично запрограмованої клітинної смерті. Механізм обмеження розміщений у теломерах – ділянках на обох кінцях кожної хромосоми. При кожному мітозі розміри теломери зменшуються і після приблизно 80-100 мітозів запас триплетів вичерпується й активується ген апоптозу. Проте, під час ембріонального розвитку і в статевих клітинах діє специфічний фермент – теломераза, який попереджує її _ вкорочення при мітозах, відтворюючи, при необхідності, втрачену довжину хромосоми. Аналогічно цьому, більшість атипових клітин можуть “вмикати” ген, який контролює активність теломерази, «вимикати» ген апоптозу, що дозволяє цим клітинам продовжити тривалість свого життя та