Практична імунологія

•пухлинні антигени блокують специфічні Т-цитотоксичні лімфоцити (особливо ті пухлин, які схильні до некрозу);

•протипухлинні антитіла, які не здатні активізувати систему комплементу, приєднуються до поверхневих пухлинних антигенів і блокують доступ до них ефекторних клітин;

•комплекси антиген-антитіло опсонізують ефекторні клітини і сприяють їх знищенню макрофагами, передаючи при цьому супресивний “сигнал” В-лімфоцитам;

•розчинні адгезивні молекули (ICAM-1) блокують взаємодію лімфоцитів з пухлинними клітинами;

•антитіла проти TCR-рецептора стимулюють “імунологічне прискорення”;

•Т-лімфоцити регуляторно-супресорні гальмують протипухлинну відповідь;

•макрофаги та моноцити здійснюють простагландин-залежну супресію імунної протипухлинної відповіді;

•цитокіни (TGF-β,IL-10,VEGF), синтезовані пухлинними клітинами, володіють імуносупресивними властивостями;

•пухлинні клітини можуть синтезувати інгібітори серинових протеаз (гранзимів);

•на деяких пухлинних клітинах експресований ліганд для білку Fas, завдяки якому вони індукують апоптоз Т- цитотоксичних лімфоцитів.

 

Таким чином, всі антибастні та пробластні імунологічні механізми можна поділити на: 1) імуносупресивні, 2) імуноселективні, 3) імуномодулюючі.

1.імуносупресія: екзогенного походження (деякі ліки, вірусні інфекції); ендогенного походження (клітини-супресори та супресорні фактори;

2.імуноселекція: зменшення експресії молекул MHC; відсутність костимулюючих молекул CD80 та CD86 на пухлинних клітинах; слабка імуногенність пухлинних антигенів; наявність різниз пухлинних антигенів на первинній пухлині та на клітинах метастазів; утворення розчинних форм пухлинних антигенів; пухлинні клітини, втрачаючи рецептор до TNF, стають резистентними до апоптозу; на пухлинних клітинах посилюється експресія рецепторів до ростових факторів. 

3.імуномодуляція (уникнення імунологічного нагляду): маскування антигенів на пухлинних клітинах; утворення комплексів пухлинних антигенів із специфічними антитілами і блокування відповідних ефекторних клітин; стимуляція росту пухлинних клітин специфічними антитілами (в основному, IgM); опсонізація і знищення клітин, здатних фагоцитувати пухлинні клітини; активація антиідіотипічних антитіл; стимуляція росту пухлинних клітин продуктами синтезу лімфоцитів; підвищення продукції макрофагами фактору росту пухлин, фактору росту судин ендотелію; утворення блокуючих антитіл (підвищена продукція IgG); посилений синтез ПГЕ2, α-2-макроглобуліну, які інгібують імунну відповідь; пригнічення процесу проліферації стовбурових клітин та диференціації їх в Т- та В-лімфоцити; пухлинні клітини продукують IL-6, IL-10, які пригнічують функції Тh1, NК, макрофагів.

Лабораторна імунологічна діагностика пухлинних процесів

Перед проведення специфічних лабораторних досліджень, скерованих на визначення пухлинних антигенів, необхідно дослідити стан імунної системи пацієнта з врахуванням вікових норм. Оцінка стану імунної системи хворого дає можливість виявити осіб з порушеною функцією протипухлинного імунологічного нагляду; визначити ефективність протипухлинного лікування, вчасно діагностувати інфекційні ускладнення різного ґенезу, які часто розвиваються в таких хворих на тлі застосування цитостатичної терапії.

Рекомендовані наступні імунологічні дослідження в хворих на онкопатологію: 

•фенотипування лімфоцитів (загальна панель CD3+, CD4+, CD4+25+, CD8+, CD16+CD56+, CD19+);

•при підозрі на В-клітинну лімфому необхідно провести визначення В-клітинних антигенів (див. «Лабораторні маркери злоякісного росту»);

•визначення активності апоптозу (CD95+, аглютинаційний пектиновий тест, електрофорез ДНК, визначення фази клітинного циклу клітини методом проточної цитофлюориметрії);

•визначення рівня імунних комплексів у сироватці крові;

•визначення активності фагоцитозу (фагоцитарний показник, НСТ-тест спонтанний і стимульований, активність лізосомальних ферментів тощо);

•при необхідності – дослідження загальної комплементарної активності сироватки та рівень окремих компонентів комплементу (С1q, С2, С3, С4); 

•визначення концентрації окремих цитокінів, пухлинних антигенів – онкомаркерів із застосуванням, використовуючи імуноферментний аналіз;

•імуногенетичні дослідження (HLA-антигени, асоційовані з онкопроцесами); 

•біохімічні дослідження (гормони, ферменти, гострофазові білки, метаболіти тощо); 

•культуральні дослідження (визначення простагландинів типу ПГЕ2, альфа-2-макроглобуліну, С-реактивного протеїну в супернатантах культури моноцитів та лімфоцитів онкохворих).

 

Важливим етапом діагностики онкопатології є виявлення специфічних антигенів пухлини. 

 

Лабораторні маркери злоякісного росту наступні:

1)пухлинні специфічні антигени (PSA - ранній період розвитку раку простати; СА19-9 - рак органів шлунково-кишкового каналу, підшлункової залози; СА125 - рак молочної залози та яйників; СА15-3 - рак молочної залози);

2)інші антигени (наприклад, Р-53 - пухлини сечового міхура; SCC – плоскоклітинний рак легень, стравоходу та прямої кишки);

3)раково-ембріональний антиген - СЕА/РЕА (маркер раку товстої кишки, печінки, підшлункової залози, шлунку, щитоподібної та молочної залози, сечового міхура);

4)гормони (β-хоріонічний гонадотропін - трофобластичні пухлини яйників, матки, яєчок);

5)ферменти (лактатдегідрогеназа - ЛДГ); глікопротеїни (α-фетопротеїн при гепатоцелулярному раку); ліпіди; білки (гострофазові: лактоферин - збільшується при хворобі Ходжкіна, лімфосаркомах; зменшується при раку простати; СРБ – збільшується при всіх пухлинах); метаболіти;

6)діагностика пухлин імунної системи за допомогою виявлення CD-антигенів на імунокомпетентних клітинах: для В-клітинної лімфоми (плазмоцитоми) характерні наступні маркери - CD5/20/22; “плащеподібна лімфома” - FMC 7/19, CD23/CD 9, CD43/CD19; лейкемія - CD10/CD19, CD38 ;  CD10/CD19, CD20, CD22;

7)антигени вірусів-онкогенів: віруси гепатиту В і С  – гепатоцелюлярна карцинома; папілома віруси 16 і 18 типів – рак шийки матки; вірус Епштейна-Барр – лімфома Беркіта, назофаренгіальний рак, цервікальний рак, лімфопроліферативні хвороби; вірус Т-клітинного лейкозу людини (HTLV-1) – гострий Т-клітинний лейкоз;

8)високо специфічні продукти пухлин - теломераза (виявляється в промивних водах при раку сечового міхура, у матеріалі зішкрябів – рак шийки матки).

Прогнозування рецидивів онкопатології можна здійснювати, призначаючи та оцінюючи результати імунологічних лабораторних досліджень у динаміці протипухлинного лікування та після його закінчення. Загалом імунологічний моніторинг онкохворих повинен складатися із трьох груп аналізів – загальноклінічних, імунологічних та визначення пухлинних антигенів – онкомаркерів.

 

Імунотерапія пухлин

Основний принцип застосування імунотерапії