Практична імунологія

 

Перспективні МАТ:

1)проти рецепторів епідермального росту – EGFR

2)проти судинного ендотеліального фактору росту – VEGF

 

Перспективні методи імунотропної терапії:

•введення імунодомінуючого пухлинного пептиду в антигенпрезентуючі клітини;

•перетворення пухлинних клітин в антигенпрезентуючі за допомогою трансфекції генів, кодуючих синтез IL1, IL4, IL7 та IFN-γ.

 

Онкоімунологія відноситься до одного з найбільш перспективних напрямків клінічної імунології. У зв’язку з цим знання та розуміння механізмів впливу антибластних та пробласних факторів імунної системи на ріст пухлини виявляється необхідним не тільки лікарям клінічним імунологам, а й лікарям онкологам, терапевтам, педіатрам, сімейним лікарям.

 

 

 

Л е к ц і я 10

ТРАНСПЛАНТАЦІЙНИЙ ІМУНІТЕТ

 

 

Трансплантологія – одна із галузей медицини, яка на сьогоднішній день розвивається найшвидше. Її динамічний поступ за останні десятиріччя дав шанс повного виліковування багатьох хворих, для яких раніше не було порятунку.

Першим органом, який був трансплантованим в експерименті, а потім у клініці була нирка. У 1902 році Ulmann виконав першу трансплантацію нирки собаці. У 1933 році український хірург Ю.Ю.Вороной вперше в світі пересадив хворому нирку від трупа. Надалі була низка безуспішних спроб трансплантації нирки в США та Європі, після чого інтерес до цього методу лікування почав згасати. І тільки в 1954 році в Petr Bent Brighan Hospital (Бостон) була проведена перша успішна пересадка нирки від живого донора брату-близнюку, в який страждав на термінальну ниркову недостатність. У кінці 50-х - на початку 60-х років у клінічну практику була впроваджена імуносупресивна терапія. Після тотального рентгенівського опромінення почали використовувати 6-меркаптопурин, азатіоприн, стероїди, пізніше з’явився антилімфоцитарний імуноглобулін. Ці відкриття поклали початок ері сучасної трансплантації, а пересадка органів, в першу чергу нирки, була поставлена на потік. Сучасна трансплантологія базується на відкритті більше століття назад Ландштейнером і Янським груп крові та існування головного комплексу гістосумісності тканин, які зробили Горер і Шел у 1936 р.  

Сучасна трансплантологія має дві найважчих проблеми, які потребують вирішення:

1.Недостатність донорських органів відносно числа реципієнтів, які їх потребують.

2.Диспропорція між короткочасним (до 1 року) та довготривалим (більше 5 років) функціонуванням трансплантату. 

Розвитку трансплантології в Україні перешкоджають дві основні причини юридичного і соціального характеру. Трансплантологія в Україні регламентується Законом України № 1007-XIV від 16.07.1999 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». Найбільші суперечки викликає ст.16 цього Закону, у відповідності до якої взяти анатомічний матеріал у померлої людини можна тільки після отримання згоди від померлої людини при житті або від родичів, які жили з ним до його смерті. При родинній трансплантації донорами можуть бути тільки батько, мати, рідні брати і сестри, чоловік або дружина і діти хворого. Більш далеким родичам, а тим більше незнайомим людям приймати участь у цьому процесі заборонено. Окрім цього, загалом в Україні відношення до трансплантації надзвичайно суперечливе. Наприклад, у доцільності розвитку цієї області медицини впевнені 58% опитаних осіб. У осіб, які категорично виступають проти трансплантації, виникають побоювання, що почнуться спекуляції і людей будуть вбивати для того, щоб продати їхні органи. Деякі люди не підтримують трансплантацію з релігійних мотивів. Такої недовіри до трансплантації, яка спостерігається в Україні, немає в жодній економічно розвиненій країні світу.  

Ще один аспект цієї проблеми – трансплантація є дуже дорого вартісною процедурою. 

В Україні регулярні пересадки алогенної нирки розпочалися у 1973 р. в Інституті урології і нефрології АМН України під керівництвом професора В.Г. Карпенко та професора Є.Я. Барана. Зараз в Україні працюють 7 центрів трансплантації органів, які займаються пересадкою переважно нирок та долей печінки від живих родинних донорів. На сьогоднішній день в нашій країні число проведених трансплантацій нирки і печінки у 8 разів менше, ніж в Росії і відповідно в 37 разів менше, ніж в США. В Україні виконується приблизно 2 операнації в рік хворим з кардіоміопатією проти 2000 трансплантацій серця в США. Таким чином, основними проблеми трансплантології в Україні є недостатність органів для трансплантації. У результаті цього щороку помирає 6 000 громадян, а потреби українців в трансплантаціях виконуються лише на 1%.

У залежності від генетичної різниці між донором (особа, яка віддає свої органи чи тканини) та реципієнтом (особа, яка приймає донорські органи чи тканини) існують різні види трансплантатів:

•аутологічний – якщо донор та реципієнт є однією особою; трансплантація власних тканин/клітин;

•ізогенічний (сингенний) – між ідентичними особами одного виду (монозиготні близнюки);

•алогенний – між генетично різними особами одного виду, наприклад, гемотрансфузія;

•ксеногенний – між особинами різних біологічних видів

 

Аутологічний та ізогенічний трансплантат після трансплантації приживаються і можуть функціонувати тривалий час, що зумовлено повною генетичною