Практична імунологія

Ключовим є визначення антигенів - продуктів генів головного комплексу гістосумісності (МНС), які в людей об’єднані під назвою «людські лейкоцитарні антигени» (HLA), хоча представлені на всіх клітинах організму. Визначення HLA-фенотипу донора і реципієнта проводиться за антигенами локусів HLA І класу – А, В, С (класичні або трансплантаційні антигени) та HLA ІІ класу – DR. Практика показала, що найбільше значення для пересадженого органу має сумісність за антигенами трьох локусів - DR, В і А. Антигени інших локусів HLA системи набагато менше впливають та ефективність приживлення органу. Для успішної трансплантації необхідно підібрати максимально гістосумісно-тотожний фенотип клітин донора і реципієнта. Для оцінки ступеню гістосумісності запропонований індекс гістосумісності. При наявності одного ідентичного антигену в донора і реципієнта – індекс гістосумісності буде складати – 25%; при наявності двох ідентичних антигенів у донора і реципієнта – індекс гістосумісності буде складати – 50% і так далі. Деякі антигени системи HLA відповідно до своєї будови є певною мірою гомологічними, виявляючи сильні і слабкі перехресні реакції. Ці антигени склали кілька груп. За локусом А: А1, 3, 11; А2, 28; А23, 24; А25, 26; А 30,31; за локусом В: В5,35; В7, 22, 27; В8, 14; В12, 21; В13, 40; В15; 17; В38, 39. Встановлено, що наявність у донора антигенів HLA з сильними перехресними реакціями підвищує індекс гістосумісності на 20%, з слабими перехресними реакціями – на 10%. Наприклад, фенотип донора наступний: А15, А23, В2, В13, В15, DR 10; фенотип реципієнта: А15, А24, В 27, В13, В17, DR 12. У цьому випадку індекс гістсумісності = 90%.

Антигени тканинної сумісності (HLA-антигени) найкраще виявляти на клітинах периферичної крові, в зв’язку з тим, що на цих клітинах антигени розміщені з високою щільністю. Для HLA-типування найчастіше використовується сироватка крові жінок, які багато разів вагітніли; пацієнтів, які отримували багаторазові переливання крові; добровольців, які були сенсибілізовані шляхом гемотрансфузій. Розрізняють дві групи методів, які відрізняються за принципом типування. До першої групи відносяться методи, скеровані на виявлення продуктів HLA-молекул, експресованих на мембрані клітини (серологічні, клітинні, біохімічні); до другої групи відносяться методи визначення алелей HLA безпосередньо з геномної ДНК (молекулярно-біологічні - ампліфікаційні). У клінічній практиці сьогодні для визначення HLA-антигенів І-го класу найчастіше використовують серологічний (лімфоцитотоксичний) тест та молекулярно-біологічні методи з використанням полімеразної ланцюгової реакції. Основним принципом серологічних методів є ідентифікація експресованих на мембрані молекул HLA за допомогою специфічних антитіл. Полімеразна ланцюгова реакція забезпечує набагато вірогідніші результати і дає змогу ідентифікувати всі відомі алелі кожного з локусів HLA-системи. Існує дві різновидності полімеразної ланцюгової реакції: 1) з специфічними за послідовністю олігонуклеотидами; 2) із специфічними праймерами. Останній метод переважно застосовують для визначення гістосумісності донора і реципієнта при трансплантації кісткового мозку, рідше – нирок.

Для визначення антигенів HLA ІІ класу (можна визначити до 60 антигенів) використовують реакцію змішаних культур лімфоцитів, в основі якої лежить дослідження мітотичної відповіді Т-лімфоцитів на чужі HLA-антигени (реакція бласттрансформації). Відомі два варіанти цієї реакції: 

1)двоспрямований варіант – за умов несумісності тканин донора і реципієнта в змішаній культурі лімфоцитів донора і реципієнта буде відбуватися реакція бласттрансформації лімфоцитів як донора, так і реципієнта;

2)односпрямований варіант реакції – за умов несумісності тканин донора і реципієнта в реакції бласттрансформації лімфоцити реципієнта перетворюються в бластні клітини в змішаній культурі з лімфоцитами донора, які були попередньо опромінені або оброблені мітоміцином С; чим менше буде утворюватися бластних форм лімфоцитів, тим більша гістосумісність тканин донора і реципієнта. 

Дуже важливим є визначення передіснуючих (попередніх) антитіл у реципієнта до антигенів HLA донора, які могли утворитися в результаті сенсибілізації реципієнта антигенами лімфоцитів периферичної крові. Доведено, що в 1/3 людей можна виявити такі антитіла, які є результатом гемотрансфузій, вагітності, лікування програмним гемодіалізом тощо. Ці антитіла відносяться до лімфоцитотоксичних антитіл, які викликають надгостре відторгнення трансплантату. З метою їх визначення до лімфоцитів периферичної крові донорів додають сироватку реципієнта і визначають цитотоксичний індекс (крос-матч реакція) – число мертвих лімфоцитів (у нормі він не повинен перевищити 5%). Якщо цитотоксичний індекс становить більше 25% - це прогностично несприятлива ознака, яка вказує на необхідність пошуку нового донора. 

Існує два види передіснуючих лімфоцитотоксичних антитіл: 1) антитіла проти молекул HLA І класу (А, В, С); 2) антитіла проти молекул HLA ІІ класу (DR, DP, DQ). 

Молекули (антигени) HLA І класу експресовані на всіх ядерних клітинах людського організму, в т.ч. на клітинах трансплантату. Окрім цього, трансплантат містить лімфоцити крові донора. Якщо в сироватці крові реципієнта є висока концентрація лімфоцитотоксичних антитіл проти антигенів HLA І класу, формується високий ризик розвитку надшвидкого руйнування трансплантату. Ці антитіла визначаються при tº+37ºC у лімфоцитотоксичному тесті з Т-лімфоцитами, на яких представлені молекули HLA І класу – це теплові цитотоксичні Т-антитіла.

Антитіла, які утворюються до молекул HLA ІІ класу (DR, DP, DQ) – це блокуючи антитіла, які не дозволяють факторам імунної системи реципієнта розпізнати клітини трансплантату донора. Ці антитіла визначаються при tº від +8 до +10ºC у лімфоцитотоксичному тесті з В-лімфоцитами, на яких експресовані антигени HLA ІІ класу – це холодові анти-В-лімфоцитарні антитіла. Доведено, що чим більший титр цих антитіл (особливо проти DR-антигенів), тим менший ризик відторгнення трансплантату. 

Наявність