Практична імунологія

1)TIL-лімфоцитів (лімфоцитів або лімфоцитів з моноцитами, які інфільтрують пухлину), ізольованих та культивованих з додаванням IL2;

2)ЛАК (лімфокін-активованих кілерів самих або з цитокінами (IL2 чи  IFN-α);

3)моноцитів хворого.

Ефективності ЛАК-клітин підвищується в 50-100 разів при їх генерації з TIL. Значно гірший ефект отриманий при генерації ЛАК-клітин з мононуклеарами периферичної крові, причому цей метод активації відноситься до складних та довготривалих. Ефективність адоптивної неспецифічної імунотерапії становить 22-24%; найкращий ефект (до 37%) виявлений при застосуванні комбінації IL2+ЛАК у хворих на меланому, рак нирки, колоректальний рак, лімфому, рак яйників.

Адоптивна специфічна імунотерапія – застосування специфічних Т-цитотоксичних лімфоцитів (Т-ЦТЛ), які можуть розпізнавати наступні антигени: антигени вірусів, пухлин, паразитів, гельмінтів, внутрішньоклітинних інфекційних агентів та генетично змінені власні клітини. Здатність Т-ЦТЛ до розпізнавання пухлинних антигенів пов’язана з HLA І класу. Для функціонування цих клітин необхідна їх асоціативна робота з антигенпрезентуючими клітинами, які презентують мікропептиди пухлинних антигенів Т-цитотоксичним лімфоцитам, які здійснюють кілінг і цитоліз антигену. При активації Т-цитотоксичних лімфоцитів синтезуються цитокіни, які посилюють імунну протипухлинну відповідь. 

Пасивна імунотерапія - базується на введенні хворому специфічних  моноклональних антитіл (МАТ), скерованих проти пухлинних антигенів. Визначені наступні класи цитотоксичних МАТ: 1) некон’юговані (зв’язані з рецептором або з лігандом); 2) кон’юговані (з’язані з ізотопом, токсинами бактрійними чи рослинними, цитостатиками, IFN-α, лейкотрієном А); 3) анти-ідіотипічні МАТ; 4) антитіла з подвійною специфічністю (наприклад, до ефекторної та пухлинної клітини; токсину і пухлинної клітини).

Механізми протипухлинної дії МАТ:  

1)комплемент-залежна цитотоксичність;

2)антитілозалежна клітинно-опосередкована цитотоксичність;

3)індукція апоптозу;

4)пригнічення сигнальної трансдукції;

5)активація фагоцитозу макрофагами;

6)блокада рецепторного апарату пухлинних клітин

 

Напрямки використання МКАТ:

•МАТ, кон’юговані з ізотопами – використовують Р32 і І131, які мають велику довжину хвилі й можуть руйнувати пухлинні клітини навіть у центрі пухлинної маси. Однак, ці ізотопи ушкоджують нормальні клітини і концентруються в життєво важливих органах (серце, печінка), призводячи до порушення їх функції. Планується використовувати α-проміння, яке має меншу довжину хвилі, однак більш інтенсивне. Такі МАТ більш ефективні при гемобластозах, менш ефективні – при солідних пухлинах. 

•МАТ, кон’юговані з токсинами: ядом кобри чи мураміловим дипептидом, бактерійними токсинами (ендотоксином стафілококу, синьогнійної палички, дифтерійної палички), рослинними токсинами (рицин, салонін, гелонін), протипухлинними препаратами (даунорубіцин, адріоміцин, метотрексат, хлорамбуцил, мітоміцин С тощо); ці МАТ апробовані, в основному, на тваринах в експерименті; клінічні випробування проведені на незначній кількості хворих; рекомендують використовувати у хворих на гострий лейкоз та дрібноклітинний рак легень; недоліки: важкість розриву кон’югованих МАТ з протипухлинними препаратами на кінцевому етапі (при їх контакті з пухлинною клітиною), а також утворення антитіл до цих МАТ.

•Анти-ідіотипічні МАТ  - Ав2 вакцина, ефект якої реалізується при використанні МАТ, які містять чужий (мишинний) білок, на який в організмі хворого утворюються анти-ідіотипічні антитіла (АТ-до Ig/АТ), які запускають механізми цитотоксичності щодо пухлинних клітин. 

 

Проблеми щодо використання МАТ:

1)біохімічна і біологічна нестабільність МАТ (особливо некон’югованих), яка вимагає особливих умов зберігання й транспортування;

2)складна фармакокінетика МАТ (наявність звивистих і вузьких судин, які живлять пухлину та велика молекулярна маса і величина МАТ);

3)висока імуногенність мишинних і щурячих МАТ, що призводить утворення нейтралізуючих антитіл до МАТ у 75% хворих;

4)формування гетерогенності пухлинних і специфічних антитіл (швидка зміна антигенної структури пухлинних антигенів).

 

МАТ, які дозволені для використання в клініці

•Ритуксімаб (маптера) – анти-CD20 хімерні МАТ, які рекомендовані при рецидивуючих і рефрактерних В-клітинних лімфомах. Найкращий ефект отримано при комбінованому застосуванні цих МАТ з хіміотерапією (у 75% хворих досягнутий повний регрес пухлини).

•Трастузумаб (герсептин) – використовуються в хворих на рак молочної залози; гуманізовані МАТ проти білкових трансмембранних рецепторів факторів росту Her/neu або C-erbВ2, які експресуються на 25-30% пухлин, є маркером високоагресивного перебігу пухлинного процесу. Найкращий ефект отримано при комбінованому застосуванні цих МАТ з хіміотерапаратами (таксол або доксорубіцин, циклофосфамід).

•Адреколомаб (панорекс) - мишинні МАТ до глікопротеїну нормальних клітин і клітин аденокарциноми, застосовують у хворих на колоректальний рак; особливо ефективні вкомбінації з 5-фторурацилом. 

•Ібритумомаб (зевалін) – анти-CD20 мишачі радіоімунокон’юговані з ітрієм90 МАТ, рекомендовані для застосування хворим на В-клітинну лімф ому.

•Тозітумомаб (бексар) – анти-CD20 мишачі радіоімунокон’юговані з йодом131 МАТ (β-проміння), рекомендовані для застосування хворим на В-клітинну лімфому; повна ремісія пухлини наступає у 38% хворих; володіють високим нирковим кліренсом, не нагромаджуються в кістках, нагромаджуються в щитоподібній залозі.

 

 Шляхи підвищення ефективності терапії МАТ:

•Отримання біспецифічних МАТ, які своїми двома Fab-фрагментами повинні зв’язатися з пухлиннм антигеном, а одним своїм Fc-фрагментом – з Т-ЦТЛ; переваги – формування більш тісного контакту МАТ з пухлинною клітиною; недоліки – складність з’єднання окремих фрагментів МАТ, утворення імуногенного епітопа в місцях сполучення фрагментів, швидкий кліренс з організму.

•Триспецифічні МАТ - один Fab-фрагмент повиннен зв’язатися з пухлиннм антигеном, другий Fab-фрагмент – з Т-ЦТЛ,Fc-фрагмент – з антигенпрезентуючою клітиною; переваги – підвищення специфічності МАТ, посилення протипухлинного імунітету.

•Зниження імуногенності МАТ, можна отримати використовуючи: 1) синтез химерних МАТ; 2) синтез гіперхімерних (гуманізованих) МАТ; 3) використання трансгенних мишей. Склад хімерних МАТ: 30-35%