Проза Джона Фаулза: аспекти постмодерністської інтерпретації

Найбільшу увагу привертають новаторські риси поетики Фаулза, ознаки оригінальності його художнього світогляду. В першу чергу йдеться про поєднання постмодерністських прийомів з традиційною оповідною формою, гру з літературними підтекстами, наявність філософських схем, „закодованих” у сюжетах. 

Теоретико-методологічну основу дослідження складають сучасні літературознавчі інтерпретації естетики й поетики постмодернізму: концепції Д. Затонського, Т. Денисової, Т. Гундорової, І. Ільїна, М. Липовецького, В. Руднєва, М. Епштейна. На культурологічному рівні залучаються філософсько-етичні та естетичні концепції М. Фуко, Р. Барта, Р. Гірца, У. Еко, Ж. Ліотара, Ю. Лотмана, Ж. Дерріди, що торкаються філософської оцінки мистецьких ідей в контексті європейської постмодерністської традиції. При розв’язанні конкретних завдань застосовуються класичні та сучасні розробки з наратології (М. Бахтін, Ж. Женетт), аналітичні дослідження поетики Дж. Фаулза (С. Павличко, Н. Жлуктенко, С. Толкачов, Р. Берден, К. Тарбокс, С. Онега, Дж. Палмер).

Основним методом дослідження є типологічний метод, що доповнюється при необхідності елементи герменевтичних, структурних, семіотичних та історико-функціональних наукових стратегій. 

Наукова новизна полягає в спробі визначення самобутності творчості Дж. Фаулза як складової сучасного літературного процесу, її взаємозв’язків з художньо-філософськими пошуками європейських письменників-постмодерністів. Спроби порівняння творів Фаулза з комплексом постмодерністських філософських, етичних, естетичних, психологічних концепцій М. Фуко, Р. Барта, Р. Гірца, Ж. Дерріди, Ж. Ліотара окреслюють специфіку функціонування у творчості письменника складових постмодерністського поетичного дискурсу. 

Отже, увага дослідження концентрується на інтерпретації художніх прийомів Дж. Фаулза, що корелюють з постмодерністською творчою традицією.

Практичне значення роботи полягає у визначенні поетичних елементів творчості Дж. Фаулза, спробі їх прочитання у ракурсі постмодерністської традиції, аналізі прикметних сюжетно-композиційних, стильових особливостей романів Дж. Фаулза. Отримані результати можуть бути використані для розробки навчальних програм з історії англійської літератури, спеціальних курсів з вивчення англійського роману ХХ століття.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Отримані результати, теоретичні положення і висновки сформульовані безпосередньо автором.

Апробація роботи. Апробація результатів дисертації здійснена під час її обговорення на засіданні кафедри зарубіжної літератури Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Окремі положення оприлюднювалися на міжнародних наукових конференціях: „Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (літературознавчий, культурологічний, методичний аспекти)” (Київ, жовтень 2003 р.), „Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам’янець-Подільський, жовтень 2004 р.), „Функціонування літератури в культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, лютий 2005 р.), „Проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики” (Горлівка, травень 2005 р.), „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, квітень 2006 р.). 

Основні положення та висновки дисертації висвітлені в одинадцяти публікаціях автора, п’ять із яких – статті у фахових виданнях. 

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 173 позицій. Загальний обсяг дисертації складає 186 сторінок, із них 171 сторінка основного тексту.

 

 

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, ступінь її розробки в літературознавстві, визначено мету, завдання і методологічні засади дослідження, окреслено об’єкт і предмет наукового пошуку. Подано відомості про апробацію роботи, структуру дисертаційного дослідження.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ – „Творчість Джона Фаулза і художній контекст ХХ століття” – засновується на ідеї про те, що найголовнішим рушійним чинником переходу від модернізму до нового, постмодерністського мистецтва стає не соціоісторичний, не ідеологічний, не філософсько-етичний, а суто стильовий фактор, що починає формувати естетичну парадигму літератури другої половини ХХ століття. 

 Рішучий поворот до стильового фактору стає своєрідним творчим кодом епохи, пов’язує проблему ідейно-художніх витоків постмодернізму з актуалізацією ключового для ХХ століття концепту „ступеня письма” (Р. Барт), що окреслює у свою чергу „ступінь” художньої форми твору. Такий погляд, як здається, дозволяє говорити про стиль як про дієвий прецедент загальнокультурного діалогу, що укладає творчу мову тієї чи іншої епохи. 

 Окрім того, аналіз стильових пошуків постмодернізму пов’язується сьогодні з очевидним історико-культурним фактом: на межі століть постмодернізм завершив своє продуктивне творче існування і тепер може поціновуватися як відносно цілісна й завершена ідейно-філософська та естетична система. Перспективний погляд на естетику постмодернізму стає можливим завдяки деяким рисам сучасної, вже „постпостмодерної” культури: неосентименталізмові, відродженню епічних форм письма, епістолярного і псевдощоденникового роману, ліричного начала тощо. Останнім часом з’явилася низка підсумкових досліджень, що описують постмодерну традицію у її тісних зв’язках з філософсько-естетичними парадигмами ХХ століття (С. Павличко, Д. Затонський, Т. Денисова, Т. Гундорова, Г. Мережинська, І. Ільїн, М. Епштейн, М. Липовецький, І. Смірнов). 

 Думку про тотальну деконструкцію традиційних жанрових схем можна назвати загальним місцем усіх досліджень сучасного художнього процесу. У постмодерністському жанрі вбачають увесь спектр його еволюційних рис, що рельєфно проступають на тлі повного абсурдистського руйнування класичних оповідних моделей, свідомої провокативності відносно традиційних „заанґажованих” схем. Цей процес внутрішньої перебудови оповідної колізії – закономірне явище діалектики культури, що помітне на прикладах не лише модерних, а й класичних форм (Бальзак, Флобер, Теккерей). 

Уже в 20-ті роки ХХ століття дійсність, світ, історія, життя постають у свідомості культури хаосом, драматизмом, розпадом, жахом. Як наслідок, художнє втілення дійсності наслідує правила механічного монтажу, суб’єктивного поєднання творчих форм, а загалом – керується естетикою суб’єктивізму. Так формується принципове творче кредо, засноване на підміні класичного, „бальзаківського”,