Проза Джона Фаулза: аспекти постмодерністської інтерпретації

 Одним із найважливіших засобів використання композиційного прийому „роману у романі” для реалізації філософського підтексту слугує специфічна організація просторово-часового континууму. Сюжет роману розгортається у двох часових площинах: у ХІХ столітті, у якому живуть вигадані герої „внутрішнього роману”, і у ХХ столітті, де живуть читач і автор. Зіткнення епох художньо реалізується автором у характеристиках, у портретах, пейзажних замальовках тощо. Функцію „розширення” художнього часу виконують і численні документи, що використовуються у тексті роману. Це епіграфи до розділів, різноманітні цитати, мова героїв. Категорія часу, що набуває характеру символу, стає вагомим компонентом образної структури роману. 

У романі вікторіанська Англія виступає не просто ефектним фоном, а свого роду „персонажем” книги. Прикметно, що Дж. Фаулз підкреслено користується вальтер-скоттівськими прийомами: поетичними епіграфами до розділів, підрядковими авторськими примітками до тексту, де подаються історичні, лінгвістичні і соціологічні пояснення, нагадуваннями про те, що оповідач належить до іншої епохи. Ця аналогія з класичними зразками історичного жанру постає своєрідною тонкою грою, що розкриває принципово новий підхід Дж. Фаулза до історичної теми.

Одним з найважливіших стильових прийомів письменника стає іронія. Численні образно-стильові запозичення з вікторіанських романів набувають пародійного характеру, вступають у діалог з іронічним „голосом” оповідача.

У романі „Жінка французького лейтенанта” помітна постійна гра з літературними підтекстами. Щедро розсипаючи алюзії, Дж. Фаулз пропонує читачам стати рівноправними учасниками його „дослідження” вікторіанської епохи зсередини, зрозуміти його специфічну духовну атмосферу.

Ще одним важливим стильовим засобом у романі стає метафоричність. Центральною і смислотворчою метафорою у романі постає метафора острову, що підкреслює трагічну самотність героїв у сліпому вирі історії. Зазначається, що метафора острову художньо реалізується і в іншому аспекті: соціальному і культурному протистоянні Англії і Франції. Елемент французького пов’язується у Дж. Фаулза зі стійкою історичною, соціальною, культурною опозицією, що у метафоричному сенсі утворює протистояння острова і материка. Сара засуджується за її духовні зв’язки з французьким, і ця колізія стає етичним лейтмотивом „Жінки французького лейтенанта”, концентрує головну ідею роману.

Таким чином, для стилю „Жінки французького лейтенанта” притаманне маніпулювання категорією художнього часу шляхом змішування різних хронологічних планів, зіткнення точок зору різних епох, привнесення елементів пародії і іронії, наскрізна метафоричність, специфічне структурування тексту, а також вікторіанський антураж, за якими постає цілісна філософська концепція автора, адресована, безумовно, ХХ століттю.

У підрозділі 3.3. – „Стильова дихотомія роману „Колекціонер” – аналізуються елементи умовності у побудові твору – замкненість простору, обмеженість часу, вузьке коло персонажів, непересічність ситуації, параболічність конфлікту. Дві точки зору у романі презентують незалежні паралельні наративи, що у фіналі мають злитися у єдину оповідь. Засіб оповідного „віддзеркалення” якнайкраще дозволяє автору наблизитися до універсального, комплексного аналізу складних людських відносин.

Оскільки у творах Дж. Фаулза відбувається постійна гра з літературними підтекстами, сторінки „Колекціонера” сповнені мотивами шекспірівської „Бурі”, що пунктирно прокреслюють наявність другого, символічного плану оповіді. В основі роману – „перевернутий” сюжет драми Шекспіра. Якщо „Буря” закінчувалася тріумфом гармонії і краси, то у Дж. Фаулза сучасний Калібан, вихований ідеологією ХХ століття, стає вбивцею творчого начала.

Образи Міранди і Клегга задумані автором як цілковиті протилежності один одному. Це два різних світи: „митець” і „колекціонер”, один витворює, інший – „заморожує”, „консервує”, знищує красу. У цілому образ Міранди мінливий і динамічний. Автор надзвичайно точно зображує психологічний стан героїні (він найчастіше використовує односкладні речення, що передають душевну напругу дівчини). У характеристиці Клегга, навпаки, Дж. Фаулз домігся максимальної статики. Автор користується прийомами гротеску для відтворення цих протилежностей: тут ординарність розпоряджається долею непересічної творчої особистості.

У підрозділі зазначається, що стильову структуру роману визначає принцип поєднання непоєднуваних начал. Контрастно протиставлені типи художнього простору, в якому існують головні герої: „зовнішній світ” Міранди й „склеп”, „підвал” Клегга. Різняться за стилем і сповіді героїв: самоаналіз Клегга мертвий і одноманітний, його реакції на світ рідко піднімаються над простою номінацією речей, понять, відчуттів; мова Міранди, її спогади й роздуми в щоденнику багаті відтінками об’єктивної реальності, щедрі на нюанси у відтворенні суб’єктивних переживань. Дж. Фаулз досить широко використовує безпосередні і опосередковані літературні алюзії.

Отже, роман „Колекціонер” – це філософська притча з чітко розробленою умоглядною схемою, героями-архетипами, складною символікою, екзистенційними мотивами та глибоким філософським підтекстом. Кожна метафора, кожен образ, уся побудова сюжету містять диктат ідеї універсального змісту, що є типовою прикметою творчості Дж. Фаулза.

Підрозділ 3.4. – „Функція метафори у художній структурі роману „Маґ” – має на меті аналіз експериментальних начал „Маґа”. Дж. Фаулз, як майстер стилю, з величезною експериментальною винахідливістю створює світи, які можуть бути містичними, міфічними, цілком реальними, або, як це буває найчастіше, усі три поєднуються водночас.

Аналізуючи найприкметніші стильові елементи роману „Маґ”, насамперед прочитуємо наскрізну класичну метафору „життя-театр”, що організовує сюжет роману. У творі розгортаються ігри-вистави („гра в Бога”), що постає глобальним філософським символом буття. Всі герої залучаються до дійства, яке розігрує Моріс Кончіс. Він створює штучний „світ” на острові Праксос, наповнюючи його ритуальними атрибутами та філософсько-мистецьким підґрунтям.

Сюжетно та композиційно роман моделює міфологічні пригоди героя. Тут втілені постмодерністські ідеї про світ як текст, читача як учасника створення тексту,