Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХVIII – 30-ті роки XX ст.)

У розділі викладено стан дослідженості проблеми. При цьому встановлено, що чимало питань і досі залишаються нерозкритими. Звертаючись до витоків медичної науки і практики в Європі, ми більш детально охарактеризували найстарішу та першу в Західній Європі медичну школу – Салернську (Італія), яка водночас займалася і навчальною діяльністю, і лікуванням хворих. Осередками розвитку медичної науки, передусім хірургії, були університети.

Дано характеристику здобуткам тодішньої практичної медицини, що набувала активного розвитку в університетах. Зокрема, розкрито революційні за своєю суттю відкриття в галузі анатомії, здійснені А. Везалієм та його послідовниками – представниками Падуанської медичної школи.

Наукову думку цього періоду характеризували певні напрями, які по-різному пояснювали причини і механізм перебігу хвороб. Найвідомішими з них були: ятрохімія (Парацельс), ятрофізика (Санторіо-Санторіні), механістична теорія (Д. Бореллі, Д. Боліві), ятроматематика (Ю. Дрогобич), локалістичний напрям (Д. Морганьї), тваринний магнетизм (А. Месмер). Таке розмаїття медичних наукових теорій створювало можливості для прогресу в медицині.

Виявлено, що фахівців-лікувальників того часу можна розділити за рівнем освіченості на три групи: перша група – випускники університетів і академій, друга – хірурги з університетською освітою, третя – “цирулики” (цирульники). Останні належали до професійних об’єднань – цехів, які одночасно були школами практичного навчання. Саме цирульники виконували функції асистентів під час проведення операцій професорами в університетських клініках. Поряд із згаданими категоріями медиків населенню середньовічної Європи також надавали допомогу представники народної медицини (знахарі, костоправи, кровопускателі).

Викладено результати вивчення медичної освіти в тогочасних колегіумах – Острозькому та Львівському, випускники яких були фахівцями широкого профілю, обізнаними в хірургії, акушерстві та лікувальній справі. Акушерські школи Європи були відкриті у першій половині XVIII cт. в Англії, Німеччині, на західноукраїнських землях – у другій половині XVIII cт.

Центром університетської медичної освіти була Iталія – Болонський і Падуанський університети, які відзначалися вільнодумством, на відміну від Паризького університету, де в XVI-XVIII ст. панувала схоластика. В Італії та Англії були відкриті перші медичні академії – заклади для дослідного вивчення природи. Подібна вища медична школа на західноукраїнських землях – Замойська академія (поблизу Львова) розпочала свою діяльність у 1594 р.

У другому розділі – “Загальна характеристика розвитку медичної освіти на західноукраїнських землях за часів Австро-Угорської та Російської імперій (1772-1918 рр.) ”- висвітлено передумови формування і структуру управління органами охорони здоров’я та закладами медичної освіти різного рівня на західноукраїнських теренах (1772-1918 рр.), розкрито особливості фахової медичної освіти нижчого та середнього рівнів на Буковині, Закарпатті, у Східній Галичині та на Волині; відтворено дидактичну систему вищої медичної освіти і розглянуто специфіку науково-просвітницької діяльності навчальних закладів медичного профілю та лікарських товариств.

Встановлено, що в другій половині XVIII ст. медичне обслуговування населення цих територій було незадовільним. Державної санітарної служби і закладів медичної освіти практично не існувало. Австрійська реформа охорони здоров’я (1770_р.) торкнулася і західноукраїнських регіонів. Здійснений аналіз суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації, що склалася наприкінці XVIII – у XIX ст., дав змогу відтворити структуру управління системою охорони здоров’я в Австрії (Австро-Угорщині) у сфері медицини.

У розділі проаналізовано розвиток медичної освіти середнього рівня на згаданих теренах. Зокрема, розкрито роль школи при Медичному колегіумі у Львові як першого навчального закладу з підготовки медичних працівників середньої ланки. Висвітлено зміст, форми, методи і засоби навчання в цій школі, показано високий науковий потенціал викладацького складу та професійний рівень її випускників – хірургів і акушерок. У 1784 р. на її базі відкрито акушерську (медико-хірургічну) школу при Львівському університеті. Створена в 1875 р. імператорсько-королівська школа акушерок у Львові суттєво поступалася своїм попередницям за науково-педагогічним потенціалом, хоча рівень практичної підготовки залишався достатньо високим. Цей навчальний заклад звузив свій профіль лише до підготовки акушерок. Наприкінці ХІХ ст. у Львові почала діяти перша медсестринська школа на базі загального шпиталю, яка готувала кваліфіковані кадри з догляду за хворими в стаціонарах.

Початок систематичного навчання акушерок на Буковині датовано 1812 р., від часу заснування школи практичного акушерства з 8-місячним терміном навчання. Викладання здійснювалося німецькою, згодом і румунською, а з 1833 р. – почергово німецькою та українською мовами. Зміст навчання спрямовувався на оволодіння практичними навичками повитушної справи. На Закарпатті навчання акушерок розпочалося значно пізніше – з 1890 р. спочатку в межах 3-місячних курсів, які з 1894 р. перейменовано в акушерську школу з 5-місячним терміном навчання. Ця школа також мала практичне спрямування.

Фахова підготовка медперсоналу середнього рівня на Волині відбувалася за двома напрямами. Досвідним шляхом проходило навчання сестер милосердя в Домі шариток (законниць) у Луцьку. Підготовка фельдшерів у чотирикласній фельдшерській школі Житомира (1875 р.) проходила за спеціальною програмою, що передбачала засвоєння трьох основних груп предметів. Учнями тут були виключно хлопці, які закінчили двокласне народне училище.

Вищу медичну освіту на західноукраїнських землях в період панування Австрії (Австро-Угорщини) і Росії можна було здобути лише на медичному факультеті Львівського університету. Нами виділено два періоди у діяльності цього закладу – 1784-1805 рр. та 1894-1918 рр., між якими виявлено суттєві відмінності у змісті освіти, формах і методах навчання. Так, упродовж