Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХVIII – 30-ті роки XX ст.)

На Буковині та в Закарпатті функціонували акушерські школи, у яких з плином часу не відбулося суттєвих змін у навчальному процесі. Осередком фахової підготовки медпрацівників середньої ланки на Волині залишалася Житомирська акушерська школа (у 1920 р. перейменована в школу лікарських помічників) ; почали діяти акушерська школа з півторарічним терміном навчання і дворічна школа медичних сестер.

Осередками розвитку вищої медичної освіти в 20-30-ті роки на західноукраїнських землях були медичний факультет університету Яна Казимира і медичний факультет Українського таємного університету (УТУ) у Львові.

Структура Львівського університету суттєво не змінилася. Основними формами організації навчальних занять цього періоду були лекції, практичні та лабораторні заняття, семінари і репетиторіуми, екскурсії. Практичні заняття проводилися у перев’язочних, операційних залах клінік, кабінетах щеплень з використанням різних методів навчання (пояснень, інструктажів, демонстрацій, вправ). Основним засобом навчання залишалися конспекти лекцій, оскільки користування університетською бібіліотекою було платним, як і навчання на факультеті вцілому. Для самостійної підготовки студенти використовували підручники, посібники, затверджені Міністерством віросповідань і публічної освіти. Більшість наукових закладів (кафедр) університету мали свої власні бібліотеки, що сприяло самостійній роботі студентів.

Практична підготовка майбутніх лікарів з_1924/1925 навч. року здійсню-валася відповідно до нової програми за кількома напрямами: терапія, хірургія, акушерство, гінекологія, отоларингологія. Тривалість навчання зросла до 6 років. Серед контрольних заходів використовували колоквіуми та іспити. Випускники одержували дипломи з присвоєнням звання “Лікаря всіх наук медичних”.

Наявна політична ситуація призвела до відвертої дискримінації українського населення при вступі до університету чи прийомі на державну роботу. Тому не всі бажаючі могли навчатися медицини в державному університеті. У зв’язку з цим восени 1919 р. НТШ організувало виклади власним коштом для молоді, що бажала здобути вищу освіту. Восени 1920 р. були відкриті університетські медичні курси, а в травні 1922 р. засновано Український таємний університет з медичним факультетом у його складі.

Медичний факультет УТУ був найменш численним – 130 студентів проти 841 на юридичному (1920/1921 навч. рік). В умовах переслідувань і арештів викладачів, розгонів студентів поліцією, конфіскації дидактичних засобів УТУ здійснював підготовку лише перших 2-2, 5 років студій. Навчальний процес відбувався на теоретичних кафедрах (хімії, фізики, біології, анатомії, гістології) за єдиною програмою. Поступово, у 1920/1921 навч. році було відкрито ще 5 кафедр – топографічної анатомії, ембріології, фізіології, хімії та фізіологічної хімії, які представляли їх керівники – професори УТУ (М. Панчишин, М. Музика, М. Вахнянин, О. Подолинський, Л. Максимонько та ін.).

Основні форми організації навчання на медичному факультеті були аналогічними до таких у державному університеті. Теоретичні заняття проводилися в різних приміщеннях українських організацій (Просвіти, Народного дому, Лікарського товариства, Ставропігійського інституту) ; практичні й лабораторні, що складали третину всього навчального часу, – на горищах і в підвалах будинків, приватних помешканнях професорів. На просемінарах студенти читали і реферували важливі наукові праці. Заняття проводилися систематично, з дотриманням принципу циклічності у програмі викладів. Основним методом навчання були вправи – анатомічні, гістологічні, фізіологічні, із фізичного оглядання хворих (в амбулаторії НЛ). Навчальний процес здійснювався за семестровою системою; мовою викладання була українська.

Індекси (посвідчення) УТУ та свідоцтва визнавали за рівновартісні зі своїми документами університети в Празі, Відні, Лондоні, Стокгольмі, Римі та інших містах Європи. Високий рейтинг діяльності медичного факультету УТУ був результатом співдружності студентів-медиків із товариства МГ і членів УЛТ, які самовідданою працею передавали студентам свої знання і сприяли вихованню молодих українських лікарів. Фінансування УТУ відбувалося завдяки підтримці української громадськості краю, пожертвувань викладачів, символічної платні студентів. У 1925 р. УТУ був офіційно заборонений польською владою.

Значну підтримку та допомогу в діяльності медичного факультету УТУ надавали члени УЛТ, багато з яких були викладачами факультету. УЛТ продовжувало активну санітарно-освітню роботу серед населення, видавало власний друкований орган – “Лікарський Вісник”; дбало про працевлаштування колишніх студентів УТУ, що поверталися з-за кордону після завершення медичної освіти. У 20-30-их роках зросла кількість членів УЛТ, відкрито філії в різних регіонах Західної України (Коломиї, Тернополі, Перемишлі). Згадані філії організовували власні амбулаторії для обслуговування малозабезпеченого населення міст і сіл у різних повітах. Члени товариства брали активну участь у суспільному житті (представляли інтереси українського населення в раді Східногалицької Лікарської палати) ; проводили значну інформаційну роботу з профілактики інфекційних та соціальних недуг.

Цю роботу продовжило і розширило Українське гігієнічне товариство (УГТ), яке очолив М. Панчишин. Товариство об’єднало в 1929 р. не лише медиків, але й всіх небайдужих до долі українського народу. Ним було створено мережу лікувально-профілактичних закладів для безкоштовного надання лікувальної і консультативної допомоги: Народну лічницю ім. митрополита А. Шептицького, Українські порадні матерів, осередки та кооперативи здоров’я. УГТ проводило підготовку фахівців середнього рівня для роботи серед мешканців сіл і міст (суспільних гігієністок, громадських пропагандистів здоров’я) ; видавало інформаційні листки – “летючки”, популярні книжечки для народу; організовувало пересувні гігієнічні виставки; проводило різні курси, на яких навчалися також студенти й школярі (протиалкогольні, протитуберкульозні, санітарні – для старших пластунок, санітарно-гігієнічні з підготовки громадських пропагандистів-лекторів здоров’я, з надання першої допомоги, підготовки суспільних гігієністок). УГТ організувало перший на західноукраїнських землях Український