Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХVIII – 30-ті роки XX ст.)

Дидактичну систему вищої медичної освіти на західноукраїнських землях проаналiзовано на прикладі медичних факультетів двох львівських університетів – державного і приватного. Державна вища медична освіта у досліджуваний період зазнала змін: 1) лікарський фах втратив суто “чоловіче обличчя” (з 1900 р.) ; 2) термін навчання з 4-річного збільшено до 5-6 років; 3) зміст освіти на медичному факультеті було значно розширено; 4) лекційні заняття з провідної форми організації навчального процесу стали однією із багатьох; 5) значно зросла кількість засобів навчання, у тому числі допоміжних наочних; 6) викладачами медичного факультету Львівського державного університету були видатні вчені – поляки, німці за походженням; викладачі УТУ були передовою частиною української медичної громадськості, інтелігенції; 7) з 1803 р. навчання в університеті стало платним, сума оплати поступово зростала.

4. Прогресивна українська інтелігенція, передусім представники медицини, об’єднувалися в професійно-громадські організації: Математично-природописно-лікарську секцію НТШ, Лікарську комісію, “Народну Лічницю”, Українське лікарське та Українське гігієнічне товариства, “Медичну Громаду”, які взяли на себе функції багатьох державних структур, котрі не забезпечували рівних прав автохтонному населенню поряд із представниками панівних націй. Діяльність згаданих вище об’єднань стосувалася надання безкоштовної медичної допомоги і медикаментів малозабезпеченому населенню; профілактичної роботи шляхом активного виявлення хворих і пропаганди здорового способу життя серед студенської та учнівської молоді, дорослих мешканців сіл і міст; ознайомлення із санітарним законодавством тощо. УЛТ і УГТ здійснювали активну просвітницьку роботу – проводили навчання населення на різних (гігієнічних, санітарних, антиалкогольних) курсах.

При сприянні та безпосередній участі релігійних організацій (Дому шариток, товариства імені Христової дитини, керівництва греко-католицької Церкви) відкривалися навчальні заклади з підготовки середнього медичного персоналу, лікувально-профілактичні установи для обслуговування малозабезпеченої частини населення західноукраїнських земель (амбулаторія Народної лічниці, шпиталь Народної лічниці ім. митрополита А. Шептицького, санаторії для студентства).

5. До прогресивних iдей цього досвiду, які можуть бути використані в сучасних умовах підготовки медичних працівників, слід віднести: 1) розвиток системи альтернативних навчальних закладів медичної освіти вищого та середнього рівнів, а також закладів післядипломної освіти та ліцейних класів медичного спрямування; 2) створення на базі сучасного (відновленого) УЛТ осередків з підготовки медичного персоналу для роботи з найбільш знедоленою частиною суспільства; 3) заснування і розбудова осередків УЛТ в кожному регiоні західноукраїнських земель чи великих лікувально-профілактичних установах міст; 4) *заснування стипендій керівників медичних установ для підтримки обдарованої, малозабезпеченої учнівської i студентської молоді; 5) *організація осередків, кооперативів здоров’я для надання медикаментозної та лікувально-консультативної безкоштовної допомоги згаданим вище категоріям населення; 6) відновлення пересувних (мандрівних) гігієнічних (санітарно-освітніх) виставок актуальної тематики. На рiзних етапах наукового пошуку здiйснювався аналiз: статистики захворюваностi та смертностi від соціальних хвороб; розроблених нами та представлених графічно схем структури систем медичної освіти і охорони здоров’я часів австрійського та польського панування на західноукраїнських землях; статутів діяльності фiлантропiйних медичних закладiв; змiсту навчальних планiв i програм закладiв медичної освiти рiзного рiвня, а також iнформацiї про рiзнi аспекти дiяльностi лiкарських товариств у напрямi гiгiєнiчного виховання населення; програм пiдготовки суспiльних гiгiєнiсток.

6. На основі узагальнення результатiв наукового пошуку розроблено рекомендації, зокрема, щодо: використання матерiалiв з iсторiї розвитку медичної освiти на захiдноукраїнських землях у змісті нормативних курсів та спецкурсів з історії соціальної роботи, соціальної педагогіки, з історії медицини та сестринської справи, з деонтології, із соціальної медицини; залучення студентiв вищих медичних навчальних закладiв до iсторико-педагогiчних дослiджень з проблем розвитку медичної освiти в Українi та зарубiжних державах; cтворення необхiдних умов для проходження майбутнiми медиками лiтньої виробничої практики в закладах соцiально-медичного спрямування.

До подальших напрямів вивчення даної проблеми відносимо: порівняльно-педагогiчний аналіз розвитку середньої та вищої медичної освiти на схiдно- та захiдноукраїнських землях наприкiнцi XVIII – на початку XX ст. ; аналiз змісту професійної підготовки лікарів і медичних сестер в Українi та зарубiжних державах; становлення і розвиток системи післядипломної освіти лікарів та середнього медперсоналу в Українi; педагогічні аспекти становлення та розвитку соціальної медицини в регіоні; cоцiально-педагогiчнi аспекти діяльності українських лікарських товариств та розвитку сімейної медицини.

 

 

Клос Л. Є. Освітня і науково-практична діяльність професійних організацій українських лікарів Галичини (кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1997. – №2. – С. 113-118.

Клос Л. Є. Роль професійних організацій лікарів у поширенні медичних знань і розвитку медичної освіти на західноукраїнських землях (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Львівського університету. – Серія педагогічна. – Львів. – 1999. – Вип. 14. – С. 97-103.

Дегтярьова Г. С., Клос Є. С., Клос Л. Є. Освітні реформи і технології навчання в провідних зарубіжних країнах у другій половині ХХ ст. // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1997. – №1. – С. 22-30.

Клос Є. С., Курляк І. Є., Клос Л. Є. Підготовка педагогічних кадрів для закладів альтернативної освіти: проблеми, перспективи // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1997. – №3-4. – Ч. 2. – С. 33-36.

Клос Л. Є. Розвиток медичної