Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХVIII – 30-ті роки XX ст.)

Проведене науково-педагогічне дослідження дозволило сформулювати такі загальні висновки:

1. Для історичного процесу становлення і розвитку лікарської допомоги населенню, медичної науки і освіти в Західній Європі з часів пізнього Середньовіччя до середини XVIII ст. характерні такі провідні тенденції: 1) лікарська допомога для основної частини населення європейських держав була недоступною у зв’язку з обмеженою кількістю фахівців такого рівня та непомірно високою вартістю таких послуг. У той час медичну допомогу населення отримувало здебільшого вдома, хоча вже існували лікарні-притулки при монастирях і церквах, міські шпиталі, лазарети, університетські клініки; 2) медична наука розвивалася у боротьбі прогресивних наукових напрямів і схоластики, яка мала значну підтримку Церкви. Осередками розвитку медичної науки були медичні факультети середньовічних університетів; 3) під кінець цього періоду більшість університетів звільнилася від релігійного впливу і формувала свої наукові напрями. Медичні факультети університетів були нечисленними через непопулярність лікарського фаху; 4) важливим джерелом розвитку медичної науки був практичний досвід лікарів, набутий під час численних середньовічних воєн та епідемій. Проте можливості практичної медицини ще значно відставали від теорії; 5) формувалася система фахової медичної освіти, що охоплювалала заклади різних типів та рівнів: ремісничі школи цирульників, повитушні (акушерські) школи, медичні факультети, університети, медичні (хірургічні) академії. Зміст освіти в них був диференційованим.

2. Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях у другій половині XVIII – 30-их роках XX ст. був складним і суперечливим. На цей процес впливали багато взаємопов’язаних чинників. По-перше, активний розвиток медичної науки та лікувальної практики як у країнах Європи, так і на західноукраїнських землях; по-друге, формування нормативно-правової бази в галузі медичного обслуговування населення та підготовки медичних працівників, реорганізація системи управління закладами медичної освіти та охорони здоров’я відповідно до внутрішньої політики держав-завойовниць; по-третє, становлення і розвиток державних і приватних закладів медичної освіти різного рівня; по-четверте, діяльність різноманітних лікарських товариств. Визначальними критеріями обгрунтованої нами періодизації процесу розвитку медичної освіти були: зростання мережі закладів медичної освіти, збільшення числа кафедр, збільшення кількості студентів і викладачів у них, розширення змісту навчання, зміна рівня професійної підготовки медиків. У розвитку медичної освіти на західноукраїнських землях умовно виділено такі періоди:

І період (1750-1773 рр.) – розвиток закладів медичної освіти нижчого рівня – ремісничих цехів цирульників, повитушних шкіл та практична передача досвіду представниками народної медицини. Нижня межа періоду збігається з нижньою хронологічною межею дисертаційного дослідження, верхня – з відкриттям першого на західноукраїнських землях державного медичного навчального закладу середнього рівня – Медичного колегіуму у Львові.

ІІ період (1773-1894 рр.) – формування середньої ланки медичної освіти і становлення першої медичної інституції вищого рівня (медичного факультету університету) на західноукраїнських землях. Верхня межа цього періоду зумовлюється відновленням медичного факультету Львівського університету.

ІІІ період (1894-1921 рр.) – подальший розвиток системи закладів медичної освіти на основi розбудови і остаточного утвердження її найвищого щабля – медичного факультету Львівського університету та організації післядипломної підготовки лікарів; диференціація спеціальностей і змісту освіти в підготовці медичного персоналу середнього рівня за рахунок відкриття нових навчальних закладів (з підготовки медичних сестер і акушерок – у Львові, лікарських помічників – у Житомирі).

IV період (1921-1939 рр.) – завершення формування цілісної системи медичної освіти за рахунок відкриття курсів для підвищення кваліфікації середнього медперсоналу, поглиблення диференціації змісту підготовки фахівців середнього рівня; розбудова вищої медичної освіти, удосконалення її нормативно-правової та навчально-методичної бази, розширення змісту та створення передумов для реформування медичного факультету університету в самостійний навчальний заклад – Львівський медичний інститут (жовтень 1939 р.). Саме ця дата є верхньою межею останнього періоду, яка збiгається із верхньою хронологічною межею дисертаційного дослідження.

3. У формуванні змісту, форм, методів і засобів фахової підготовки медичних працівників нижчого та середнього рівнів на західноукраїнських землях (друга половина XVIII – 30-ті роки ХХ ст.) виявленні такi особливості: 1) диференціація спеціальностей медичних працівників середнього рівня сприяла появi нових фахівців (медичних сестер, фельдшерів, лікарських помічників, суспільних гігієністок) і повному зникненню інших (цирульників) ; 2) професійна підготовка акушерок пройшла шлях від примітивного практичного оволодіння найпростішими навичками до навчання в спеціалізованих закладах медичної освіти. При цьому збільшено терміни навчання; розширено зміст фахової освіти на основi введення спеціальних дисциплін; обов’язковим компонентом підготовки стала виробнича (акушерська) практика; зросла кількість і різноманітність допоміжних наочних навчальних засобів; розширився зміст освіти акушерок шляхом започаткування в Галичині курсів для їх перепідготовки; навчання здійснювалося мовою панівних націй; 3) зміст освіти, як і дидактична система фахової підготовки медичних сестер, зазнали змін, характерних для освiти акушерок. Проте мали мiсце й певнi особливості: різні форми підпорядкування і власності закладів фахової підготовки медичних сестер; диференціацiя у професійному навчаннi, започаткування пiдготовки суспільних гігієністок; 4) фельдшери були представниками нової суто чоловічої спеціальності, що набула поширення у другій половині ХІХ ст. на Волині. Фельдшерські школи були державними, давали безкоштову освіту; їх випускники обслуговували переважно сільське населення; 5) найбільш різноманітною за кількістю спеціальностей і грунтовною для фахівців такого рівня була середня медична освіта в Галичині, де