Шляхи формування системи управління інноваційною діяльністю у відділенні №3 ПАТ "Альфа-банку"

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені у ході дослідження методичні підходи до управління нововведеннями в організації знайшли практичне застосування. Зокрема, запропонована в роботі система збалансованих показників для вищого рівня менеджменту щодо посилення їх стимулів до інноваційної діяльності була використана при розробці положення про інноваційне стимулювання у відділенні №3 «Альфа-Банку».

Структура дипломної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (124 найменування), додатків (9 стор.). Загальний обсяг дисертації − 116 сторінок комп’ютерного тексту. У роботі міститься  18 таблиць, 7 рисунків. Основний зміст викладено на  128 сторінках.

 

 

 

 Термін «інновація» був запроваджений ще у 1911 році австрійським  вченим Йозефом Шумпетером. Він використав словосполучення «нова комбінація» у розумінні нового, порівняно з існуючим, поєднання факторів виробництва [119]. У подальших своїх дослідженнях Й. Шумпетер почав вживати замість категорії «нова  комбінація» категорію «інновація».

Усучасній економічній літературі немає одностайності щодо того чи є тотожними поняття «інновація», «нововведення» та «новація».  Ряд економістів вважає, що між цими поняттями не існує істотних відмінностей і вони можуть вживатися, замінюючи одне одного. Це пояснюється наявністю тісного зв’язку між зазначеними поняттями. Згідно з економічним словником, «нововведення» є синонімом «інновації» [66, с. 51]. Більшість дослідників під цими термінами розуміють новостворені об’єкти, що впроваджуються у виробництво   з метою підвищення його якісного рівня.

Новація ж являє собою продукт інтелектуальної праці людей, який оформлений як результат наукових досліджень у певній сфері життєдіяльності й спрямований на зростання ефективності діяльності. На практиці вона постає у вигляді нового порядку, методу, винаходу, стандарту, явища тощо [47].

Згідно досліджень російського вченого Ю.Яковця, перелік можливих інновацій та сферїх використання невичерпний [121]. Крім того, інновації носять часто індивідуальний характер, що зумовлено ірраціональною, але вирішальноюроллю творчої людини, її таланту [93]. В умовах ринку  інновації охоплюють всю економіку, включаючи засоби виробництва, робочу силу, виробничі відносини. Все це зумовлює складність цього суспільного явища.

Саме тому в літературі зустрічається декілька підходів до визначення сутності інновацій. Найбільш поширеними серед них можна назвати два. Згідно першого підходу інновації являють собою процесвпровадження нової продукції, технології, методів, принципів замість діючих. Зокрема, прихильник такого трактування Б. Санто так визначає інновацію – «це такий суспільний техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів» [93,  с. 153].

Прихильники другого підходу розглядають інновацію як результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового продукту, нової технології, нового підходу тощо [47,18]. У зв’язку з цим, виникає питання, який з цих підходів є найбільш виправданим?

Слід зазначити, що методологія системного опису інновацій в умовах ринку базується на міжнародних стандартах. Відповідно до міжнародних стандартів з науки та інновацій,інновація визначається, як кінцевий результат   інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що застосовується на практиці або в новому підході   до соціальних послуг [90].

Схоже, але дещо змінене, визначення інновації пропонується у Законі України «Про інноваційну діяльність». Згідно цього правового акту «інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення  виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що    істотно поліпшують структуру та якість виробництва  і (або) соціальної  сфери»[40, с. 172]. Визначення інновацій в українському законодавстві, хоча й збігається з міжнародними стандартами, все ж не є досконалим, бо не дає  чіткої відповіді на такі питання: що ж на практиці вважати новим або  вдосконаленим продуктом? Чи може бути таким продукт, який випускається  вперше, комерційно успішний, але надмірно забруднюючий навколишнє  середовище? Чи можна назвати інновацією продукт, який вперше  виготовляється в Україні, алевже знятий з виробництва в інших країнах? Чи  можна вважати інноваційним продукт лише зі зміненим  зовнішнім  виглядом? І яким чиномпропонується визначати конкурентоспроможність    нововведення? Очевидним є факт, що українське законодавство розширює  коло об’єктів, які можна назвати інноваційними. Але наскільки це є виправданим, особливо при визначенні економічної підтримки інновацій в умовах нестачі державних фінансів, що є хронічною для української   економіки?

Слід зазначити, що в економічній теорії не всі змінита новизна у виробництві та збуті вважаються інноваційними. «Інновація – це нова  функція виробництва. Це –  зміна технології виробництва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація становить стрибок від старої виробничої функції до нової, але не кожне нововведення, нове виробництво є інновацією» [8, с.23].  

Сьогодні в більшості нових індустріальних країн практикується істотно ширше визначення інновацій. До них відносять не тільки  високотехнологічні продукти, послуги, що носять авангардний характер, а й вдосконалення традиційних «середніх» технологій, організаційні інновації, що дозволяють  виробляти дешевше та створювати виробництва, які є нові для внутрішнього ринку, а також запозичення нових виробничих процесів, що значно підвищують ефективність компаній [122]. Такий нестандартний підхід до визначення на державному рівні сутності інновацій, які потребують підтримки, виявився для багатьох нових індустріальних країн досить успішним в умовах недосконалого