Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціально-психологічні аспект та емпіричне вивчення агресії

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

певна частина дітей і підлітків з проблемами викликаними ранньою агресивною поведінкою, з часом все ж утримується від проявів агресії, у деяких дітей агресивна поведінка поступово зникає по мірі їх вікового розвитку.

Критичні періоди розвитку відносно агресивної поведінки можуть бути зосереджені в переходах від дошкільного дитинства до років навчання в початковій школі і від юності до ранньої дорослості. Визнавати ці критичні періоди важливо так як лікувальні втручання в рамках цих періодів можуть привести до розривів безперервної агресії [14. с. 34].
Чим довше зберігається агресивна поведінка, тим складніше буде її змінити. З цього випливає, що втручання під час більш ранніх критичних періодів розвитку може дати пропорційно більший терапевтичний ефект, ніж втручання під час пізніших критичних періодів.
Було придумано безліч експериментів, щоб перевірити, чи зберігається агресивна поведінка протягом тривалого часу. У цих лонгітюдних дослідженнях агресивність вимірювалася по декілька раз, і обчислювався коефіцієнт кореляції між такими оцінками поведінки в різні моменти часу. Фактично дослідники задавалися питанням, чи залишиться агресивність індивідуума в стосунках з його однолітками на колишньому рівні. Ступінь, в якій два показника, отриманих в різний час, пов'язані між собою, дає нам можливість говорити про стабільність або стійкість агресивності з плином часу.
В деяких з цих експериментів заміри рівня агресивності проводились з короткими часовими інтервалами (наприклад, раз на рік), в інших же досліджувалася кореляція між рівнями агресивності в дитинстві і в зрілі роки (лонгітюдне дослідження рівня агресивності, здійснене Хьюсманном і його колегами) [15, с. 343]. Незалежно від тимчасового інтервалу між вимірами, був отриманий один і той же висновок: агресивність стабільна в часі і не залежить від ситуацій (Deluty, 1985; Huesmann et al., 1984; Loeber, 1982; Magnusson, Stattin & Du-ner, 1983; Olweus, 1979; Stattin & Magnusson, 1989).
Олуейз (Olweus, 1977) провів два невеликих лонгітюдних дослідження агресивності у підлітків чоловічої статі. У першому експерименті він зібрав висловлювання про агресивність 85 школярів, які закінчували 6 і 7 клас, зроблені їх однолітками. У другому експерименті діти оцінювали агресивність своїх однолітків в кінці 6 класу і через три роки. Таким чином він зміг отримати дані про стійкість агресивної поведінки протягом порівняно короткого (один рік) і досить тривалого (три роки) періоду. Результати в обох випадках виявилися дуже близькі – тимчасова кореляція перебувала в межах від 65% до 81% [16. с. 186]. Хоча в експерименті, де рівень агресії вимірювався протягом трьох років, залежність була слабшою, все ж коефіцієнти мали високий рівень значущості.
Олуейз (Olweus, 1977) розглянув також проблему стабільності в лонгітюдних дослідженнях. Коли в дослідженні виявляється стабільність поведінки в часі, то з'являється спокуса зробити поспішний висновок про те, що ця поведінка зумовлена особистісними факторами або індивідуальними особливостями. Іншими словами, якщо вже поведінка така стабільна, то не виключено, що вона викликана якимись невидимими на перший погляд якостями або характеристиками людини. Проте пояснення аж ніяк не таке просте: ймовірно, стабільність поведінки в часі викликана стабільністю ситуації в часі. Припустимо, ці підлітки проявляли таку стабільність поведінки, бо реагували на одні й ті ж «посили до агресії» і жили в однакових умовах протягом усього часу, коли проводилися вимірювання. Цілком можливо, що соціально-економічний статус, вплив батьків і сусідів – також залишалися всі ці роки незмінними. Олуейз, однак, вказав, що для підлітків під час проведення їм експериментів навколишня обстановка змінювалася досить сильно. Особливо в експерименті, триваючому три роки, так як змінювалися склад класу, вчителя, а також місце навчання. Дослідник також зазначив, що на самих агресивних підлітків чинився значний тиск з боку адміністрації та вчителів, які намагалися змінити їх поведінку. Якби ці конкретні вимоги ситуації були ефективні, то тоді коефіцієнт кореляції між характеристиками поведінки в два різних моменти часу не був би настільки великий. Олуейз (Olwes, 1977) наводить сильні аргументи на захист виведення, що важливою детермінантою агресивної поведінки є індивідуальні відмінності в «тенденціях реагувати певним чином і в системі мотивації». Хьюсманн і його колеги (Huesmann et al., 1984) підсумували результати свого 22-річного експерименту, зазначивши, що «відколи індивід виробляє характерний стиль агресивних реакцій, він, схоже, не змінюється з плином часу». Вони підтвердили висловлювання результатами своїх досліджень, прийшовши до наступного висновку:
«Рання агресивність, демонстрована в школі, має серйозні шанси перетворитися на жорстку антисоціальну агресивність в молоді роки. Така агресивність може проявлятися в кримінальній поведінці, фізичній агресії, в жорстокому поводженні з дітьми у обох статей, а також в жорстокому поводженні з дружиною і змушеній поведінці у чоловіків «.
Особливо цікаво, що Хьюсманн і колеги кажуть про ефекти не тільки для чоловіків, але і для жінок, оскільки лише в дуже небагатьох дослідженнях продемонстрована стабільність агресивної поведінки у жінок. Фактично найбільш адекватною відповіддю на запитання, поставлене на початку даного розділу (тобто « Чи зумовлює агресивність в дитинстві агресивність в зрілі роки?») Може бути «так, особливо у хлопчиків» [17. с. 5].
 
1.3. Гендерні відмінності в агресії
 
В своїй класичній праці «Психологія статевих відмінностей» Елеонор Маккобі і Керол Джаклін (The Psychology of Sex Differences, Maccoby & Jacklin, 1974) зробили великий огляд досліджень, результати яких в цілому підтверджують поширене допущення, що чоловіки
Фото Капча