Соціально-психологічні аспект та емпіричне вивчення агресії

агресії в конкретних ситуаціях  (наприклад, насильство в сім'ї або сексуальне насильство). Мюррей Штраус і Сюзан Штайнметц застосовували анкети в дослідницькій програмі по виявленню причин насильства в сім'ї. Вони створили опитувальник «Шкала тактики поведінки в конфліктах», який складається зі списку наростаючих по агресивності дій. Респонденти вказують ступінь, з якою вони або члени їх сімей виявляли агресивність у відношенні один з одним за вказаний період часу. Це дозволяє дослідникові визначити агресивність самого респондента і те, якою мірою він був об'єктом агресії. Ще один метод збору інформації про агресивну поведінку – оцінювання іншими. Цей метод полягає в тому, що людина, чия агресивність нас цікавить, оцінюють люди, які від нього: батьками друзями, однокласниками. Плюс цього методу в тому, що оцінки можуть бути набагато об'єктивніше. Ніж у самого випробуваного, проте, можливо спотворення сприйняття оточуючими випробуваного. Проективні методи. Проективні методи особливо корисні для вивчення агресії і ворожості, так як не розкривають випробуваним інтерес дослідника. Найбільш часто використовува-ні проективні методи – Тест чорнильних плям Роршаха і Тест тематичної апперцепції. Дані тести використовуються як в дослідницькому, так і в клінічному контексті для вивчення різноманітних форм поведінки і мотивів. Тест тематичної апперцепції складається із серії картинок, про яких випробуваний пише або розповідає історії: що відбувається і що передувало подіям на картинці. У тесті Роршаха дослідник показує випробуваному серію карток з чорнильними плямами і просить сказати, на що вони схожі або що йому нагадують. Для діагностики рівня агресивності за цією методикою застосовується система, розроблена Елізаром. У цій системі відповіді розносять за шістьма категоріями, що відображає аспекти гніву або ворожості: негативні установки або емоції; опису злісного чи агресивної поведінки; предмети, що використовуються в агресивних цілях, опису ворожості, символічні асоціації з агресією або гнівом; амбівалентність; нейтральні відповіді, нічого не говорять про гнів чи ворожість Також слід виділи особливості виявлення, проявів та корекції агресії і агресивної поведінки у дітей. Важливими проблемами початкової школи є діагностика і корекція агресивної поведінки. Особливої уваги вимагають діти, у яких агресивність стає інтеграційною характеристикою особи. Їм властиві висока частота агресивних дій, переважання фізичної агресії, недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок, понижений рівень довільності, нерозвиненість ігрової діяльності, понижена самооцінка, сприйняття оточення як ворогів і суперників, недовірливість. Проте агресивні діти розрізняються і між собою. У них переважає один з трьох видів агресивності: імпульсивно-демонстративний, нормативно-інструментальний, цілеспрямовано-ворожий. Шляхи корекції дитячої агресії – гра, зміна середовища, творче самовираження, сублімація через спорт і соціально-схвалювану діяльність, тренінги. Для діагностики дитини існують критерії агресивності, які для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку полягають у наступному: 1. Часто (частіше в порівнянні з поведінкою інших дітей, що оточують дитину) втрачають контроль над собою. 2. Часто сперечаються, лаються з дітьми і дорослими. 3. Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих 4. Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці і помилках. 5. Заздрісні і недовірливі. 6. Часто гніваються і удаються до бійок. Про дитину, у якої протягом 6 і більше місяців одночасно стійко проявлялися 4 критерії, можна говорити як про дитину, що має агресивність як якість особи. Таких дітей можна називати агресивними. Агресивна поведінка дітей і підлітків легко виявляється за допомогою спостереження. Але для підтвердження результатів спостереження психологи застосовують спеціальні методики діагностики агресивності. У додатку Б, В розглянуто методику дослідження агресивності Басса-Дарки та Тест руки (Hand test), які можна застосовувати також і для дітей. Незалежно від причини агресивної поведінки дитини існує загальна стратегія оточуючих по відношенню до неї: 1. Якщо це можливо, стримувати агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявами, зупинити занесену для удару руку, позвати дитину. 2. Показати дитині прикрість агресивної поведінки, фізичної і вербальної агресії по відношенню до неживих предметів, а тим більше до живих людей. 3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї. 4. Представити дітям альтернативні способи взаємодії на основі розвитку у них емпатії, переживання. 5. Навчати консультативним способом вираження гніву як природної властивої людині емоції.