Соціологія

Соціологія освіти, як галузь соціології, виникла на рубежі ХIХ-ХХ сторіч. Її становлення пов'язане із творчістю Е.Дюркгейма у Франції й Г.Спенсера в Англії. В США напередодні Першої світової війни з'явилися дослідницькі роботи із соціологічних проблем освіти. В 1927 році було створено Американське національне товариство й вийшов у світ спеціальний журнал з соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виділилася в особливу галузь завдяки зусиллям М.Вебера й К.Манхейма. В наслідок цього проблема соціології освіти знаходить розробку в працях Раймона Будона, Толкотта Парсонса, Алена Турена, Пьера Бурд’є та ін. 

У колишньому СРСР аж до 60-х р.р. соціологія освіти не виділялася із загальносоціологічної теорії. Багато важливих проблем освіти розроблялися авторами в межах педагогіки (К.Ушинським, А.Луначарським, А.Макаренком, В.Сухомлинським та ін.). У той час були сформульовані основні принципи навчання й виховання молоді; вироблене розуміння мети виховання, всебічного розвитку особистості; проблеми єдності навчання й виховання в їхньому органічному зв'язку з національними й історичними традиціями; провідної ролі педагога та ін. Однак у самостійну галузь соціологія освіти виділяється після 60-х рр. Значний внесок у розвиток вітчизняної соціології освіти  зробили російські й українські соціологи: Ф.Філіппов, Л.Коган, М.Ружевич, Н.Лукашевич, В.Нечаєв, В.Астахова, І.Прокопенко, В.Городяненко, Е.Якуба й ін.

Соціологія освіти - галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний елемент, його взаємодія з іншими інститутами й суспільством у цілому, а також соціокультурні процеси в сфері освіти. Система освіти відповідає за своєчасну й адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Це не єдиний, але вкрай важливий фактор соціалізації особистості.

Основними науково-дослідницькими напрямками соціології освіти є: місце освіти як соціального інститута в системі суспільного відтворення; взаємозв’язок процеса освіти з іншими процесами суспільного життя (економічними, демографічними, політичними); взаємозв'язок системи освіти із соціальною структурою суспільства; соціальні функції освіти й динаміка їхніх змін; соціальний стан і суспільна роль учителів і викладачів; динаміка взаємин між тими, хто навчається, й тими, кого навчають.

В соціології освіти, що вивчає освіту як соціальний інститут, у дослідженні проблем утворення виділяються два діалектично взаємозалежних напрямки: внутрішньо - і зовнішньоінституційний. Перший розглядає соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних й учнівських колективів, соціальну структуру й функціонування установ системи освіти, проблеми планування й управління, взаємини педагогів й учнів, закономірності соціалізації особистості в навчальному процесі, соціальний стан і суспільну роль учителів і викладачів, їхній професійний статус. Другий досліджує соціальні аспекти взаємодії освіти й інших інститутів суспільства - виробництва, науки, культури, політики, - зв'язок освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти на розвиток суспільних відносин, ефективність трудового й інших видів соціальної діяльності.

Як і загальна соціологія, соціологія освіти має два взаємозалежних рівні - теоретичний та емпіричний. На теоретичному рівні соціологія освіти обґрунтовує закономірності й особливості освіти, дає теоретичне узагальнення конкретно-соціологічних досліджень суспільної думки учнів, педагогів, адміністрації, громадських організацій. Аналізуючи стан і перспективи розвитку освіти, соціологія освіти висуває гіпотези, що вимагають перевірки практикою. Без теоретичних передумов жодне емпіричне дослідження не дасть необхідних результатів, а буде мати випадковий характер у вигляді вибору суджень і фактів. Емпіричні дослідження систематично проводяться в школах, вузах, інших навчальних закладах працівниками соціологічних центрів і служб. Але часто такі дослідження проводяться й безпосередньо адміністрацією навчальних закладів й охоплюють широке коло питань - соціально-політичний і моральний вигляд учнів, педагогів, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до навчання, роботи та ін. У деяких вузах соціологи систематично проводять анкетування на тему "викладач очами студента" (Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, Харківський гуманітарний університет "НУА", Українська інженерно-педагогічна академія тощо). Думки студентів ураховуються, коли у викладача завершується термін перебування на посаді за конкурсом та вирішується питання про продовження його роботи у вузі. 

Взаємодія теорії й емпіричних досліджень дає можливість працівникам освіти творчо розвиватися, робити науково обґрунтовані висновки, формулювати рекомендації й впроваджувати їх у практику. 

Таким чином, об'єктом соціології освіти є сфера освіти, те соціальне середовище, у якому відбувається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять; ситуації, що виникають в ході таких занять; певна система взаємин людей, об'єднаних у різні державні й громадські організації.

Предметом соціології освіти є вивчення освіти, як соціокультурного інститута, його генезису, функціонування, структури сфери освіти, взаємодії цієї сфери з іншими суспільними інститутами й сферами життя людини.

2. Освіта - це процес і результат систематизації знань, умінь і навичок, необхідна умова підготовки людини до життя й праці. Основний шлях отримання освіти - навчання у навчальних закладах, де вона тісно пов'язана з вихованням.

Сутність системи освіти як соціального інститута полягає в її соціальних функціях, які в різних країнах й у різні історичні періоди проявляються неоднаково. Соціальні функції освіти - це та роль, що освіта як соціальний інститут виконує для реалізації потреб суспільства або окремих його сфер. На її особливості впливають розвиток і потреби суспільства, сформульована державою соціальна мета й принципи освіти. Аналіз соціальних функцій освіти дає можливість виявити властивості, специфіку, межі