Соціологія

Таким чином, освіта посідає одне з важливих місць у системі соціальних інститутів суспільства, сучасної цивілізації. Від якості й рівня освіти в наш час значною мірою залежить стан культури й духовності суспільства, темпи науково-технічного, економічного, політичного розвитку всього суспільного життя. 

 

 

Запитання для повторення

1.Що є об'єктом і предметом соціології освіти?

2.Яку роль відіграє освіта в житті суспільства?

3.Які причини зростання ролі освіти  на сучасному етапі?

4.Які основні функції освіти?

5.Які найважливіші проблеми досліджуються соціологією освіти?

6.Схарактеризуйте стан освіти в Україні.

 

 

Тема 11. Соціальне управління 

 

1. Розвиток науки управління, управління, як елемент суспільної системи.

2. Управління в соціальній організації.

3. Людські ресурси як об'єкт управління.

 

1. Досвід людської діяльності в галузі управління накопичувався тисячоліттями. Ряд трактатів, що дійшли до нас із Давнього Єгипту, Давнього Китаю, Дворіччя, Давньої Греції і Давнього Рима свідчать про величезну увагу, яка приділялась управлінню в цих суспільствах. Підхід до управління (особливо управління в організаціях) як до науки пов'язують з ім'ям Ф.У.Тейлора («Принципи наукового управління» 1911 p.), що застосував до управління організацією науковий підхід. У його основу були покладені три принципи: «координація», «інтеграція», «контроль». Він вказував, що необхідно застосовувати науковий підхід до кожного елемента діяльності будь-якого члена організації або суспільства в цілому, науково забезпечувати добір і навчання кадрів, посилювати взаємодію між керівниками і працівниками, що має виявлятися, насамперед, у справедливій винагороді за працю.

Ідеї Ф. Тейлора були продовжені та розвинені в «науці адміністрування» французького дослідника А. Файоля, який вказував, що в основі діяльності людей і соціальних структур лежить принцип ієрархії, який не тільки закріплює відносини в організації, але і забезпечує їхню максимальну прозорість. Це означає, що права і відповідальність повинні розподілятися згори униз від вищого керуючого до нижчого, а потім до виконавця. Представники школи наукового управління увесь управлінський процес розглядали як ієрархію посад і підрозділів, кожному з яких відповідають строго визначені права, обов'язки, повноваження у відповідності зі статусом. При цьому, однак, майже не враховувались особистість індивіда з його психологічними особливостями. Продовжуючи розробку проблем наукового управління, німецький соціолог М. Вебер дав соціологічне обґрунтування раціональної моделі управління Тейлора. Найважливішою його ідеєю стала концепція соціальної дії. Відповідно до неї основу соціального порядку в суспільстві складають тільки соціально орієнтовані і раціональні дії, а отже, задачею членів колективу слід вважати розуміння ними власних цілей і послідовної оптимізації власної діяльності. Ідеальна соціальна організація характеризується гранично раціональною технологією, комунікаціями і керованістю. Найбільш ефективна, на думку М. Вебера, система управління - бюрократична.

Трохи пізніше виникає «теорія людських відносин». Її розробляв цілий ряд вчених, які започаткували розгляд організації як соціального організму. Основна увага у цій концепції приділяється ідеї про те, що соціальна організація - це не механізм і не біологічний організм, тому не можна ігнорувати відносини між людьми, що виникають у ході виробництва, їхнє спілкування між собою. Так, у концепції 3. Мейо, У. Мура, Ф. Роткисберга доводилося, що підвищення продуктивності праці залежить від морального задоволення працівників від своєї роботи, а отже задача управління - забезпечити це задоволення. Вони відкидали необхідність застосування жорсткого контролю і приділяли головну увагу неформальним відносинам у суспільстві, психологічному фактору. Проте досвід реального управління показав, що без контролю не обійтися. У. Френч та Д. Белл у своїй концепції "айсберга" вказували на величезну роль неформальних відносин в організаціях, ще складають головну «підводну» частину айсберга-колективу. Такий підхід значною мірою розширив можливість управління людськими ресурсами в організації, дозволив виробити збалансований підхід до співвідношення формальних і неформальних організаційних структур і способів взаємодії між ними.

Підхід до управління як складної системі людських і економічних взаємовідносин був закладений у концепціях Г.Спенсера, Л. фон Берталанфі. Згідно з теорією, розробленою ними, суспільство - це єдине ціле, що має яскраво виражені кордони і відносно незалежні складові, пов'язані між собою так, що зміна розташування або становища однієї частини неминуче призводить до зміни стану інших частин. При загальносистемному підході немає принципової різниці між біологічними організмами, технічною, особистою, інформаційною або організаційною системами. У другій половині XX ст. широко розповсюджується «ситуаційний підхід» П. Друкера, А.Чандлера, що наполягали на максимальному використанні конкретного досвіду управління, при цьому зазначаючи, що в кожному окремому випадку управлінські рішення можуть змінюватися. При цьому організаційні структури, що існують, коректуються на підставі емпіричних досліджень у залежності від галузі діяльності, географічного положення, ринку тощо.

На сучасному етапі паралельно розвиваються декілька галузей науки управління. Серед них соціологія управління, кадровий менеджмент, теорія організації соціального управління та ін. Соціологія управління - це спеціальна соціологічна теорія, що досліджує процеси управління в різних типах соціальних систем, і яка вивчає цілі управління та їх відповідність цілям і бажанням об’єктів управління, аналіз наслідків управлінських рішень. В полі зору цієї науки закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури, процеси і відносини, які