Соціологія

Для того щоб зрозуміти, що саме вивчає соціологія управління слід, насамперед, зупинитись на конкретизації понять «управління» та «соціальне управління». Управління являє собою найважливіший елемент людського суспільства, оскільки багато в чому є сполучною, організаційною ланкою в соціальних процесах, за допомогою якої людина впливає на соціально-політичні, техніко-економічні і соціально-культурні процеси для досягнення певних цілей. Наукове визначення категорії «управління» - це свідома, цілеспрямована діяльність з забезпечення оптимального функціонування і розвитку окремих соціальних систем і організацій. Управління як вплив на діяльність людей, об'єднаних у соціальні групи з їхніми різноманітними інтересами називають управлінням людьми або «соціальним управлінням».

Соціальне управління, на відміну від інших видів управління, здійснюється в системі людських відносин і являє собою вплив на суспільство (як у цілому, так і на окремі прошарки, групи, колективи й індивідуумів) із метою його упорядкування, збереження або зміни якісних і кількісних характеристик, специфіки, удосконалення і розвитку. Соціальне управління здійснюється шляхом впливу на умови життя людей, мотивацію їх інтересів, їх ціннісні орієнтації. Саме тут управління одержує характер певного роду діяльності, а вирішальним для соціальних систем управління є не технічний, а людський чинник. Звідси витікає принципово важливий висновок: знання людей, їхніх ціннісних орієнтирів, моральних принципів, норм поведінки в сфері праці, дозвілля, споживання, життєвих планів; рівня знань та інформованості, характера трудових і соціальних навичок, установок і уявлень щодо особистозначущих елементів життя - неодмінна умова успіху діяльності в системі соціального управління. Соціальне управління, таким чином, передбачає не просто керівництво певними сторонами життєдіяльності суспільства, а охоплює увесь процес його розвитку як соціального організму.

Управління так чи інакше пронизує всі сфери життя суспільства. До головних його видів належать: управління в технічних системах, соціальне управління, управління в біологічних системах. Соціальне управління у свою чергу поділяється на суспільне управління, державне управління і управління в приватному секторі. Ці типи управління мають безліч різновидів. Відповідно до основних галузей суспільного життя розрізняють головні види соціального управління:

- соціально-політичний менеджмент (адміністративно-державне управління);

-соціально-економічний менеджмент (управління матеріальним виробництвом);

- соціально-культурний менеджмент (управління духовним виробництвом).

За своїм значенням і цілями управління може бути стратегічним, тактичним і поточним.

Стратегічне здійснюється на верхньому рівні управління і припускає визначення відповідно до політики держави в певній сфері діяльності або стратегічних цілей діяльності неурядової організації, формування генерального курсу цієї діяльності.

Тактичне підпорядковано досягненню цілей, що випливають із цілей стратегічного управління, реалізується на рівні керівництва підрозділами центрального апарату управління і його місцевих органів, включає визначення засобів, прийомів і послідовності вирішення задач, спрямованих на досягнення цих цілей, з урахуванням специфіки обстановки, що складається.

Поточне існує у сфері практичної реалізації стратегії і тактики управління діяльністю організації і підрозділів у повсякденній роботі, при проведенні конкретних заходів. Воно реалізується, головним чином, на низовому рівні системи управління.

Суб'єктами соціального управління виступають держава, соціальні організації та окремі особи.

Система управління включає три головних компоненти: механізм управління, структуру управління і процес управління. Механізм управління передбачає загальні принципи, функції, цілі та методи. Загальні принципи управління - це принципи, притаманні усім компонентам у системі управління, на всіх етапах її розвитку. Функції управління - це відносно самостійні спеціалізовані ділянки, що виділилися в управлінні у процесі його спеціалізації. Метод - це засіб досягнення цілей управління.

Структура управління - це загальна структура управління, конкретні системи органів управління, кадри управління і технічні засоби. Структура управління формується на основі ієрархії базових адміністративних організацій і підрозділів. Система органів управління охоплює органи управління загальної компетенції, міжгалузеві, галузеві та територіальні органи управління.

Процес управління - це організація і реалізація прийнятих рішень, технологія управління, організація діяльності працівників управління.

Метод управління у найзагальнішому вигляді - це спосіб здійснення управлінського впливу суб'єктом управління на керований об'єкт для досягнення поставленої цілі та задач, що випливають із неї.

Метод переконання служить для того, щоб схилити або спонукати об'єкт управління до поведінки і дій, бажаних для суб'єкта управління. Схилення полягає в тому, що суб'єкт управління за допомогою різного роду аргументів і фактів переконує виконавця в доцільності виконання завдання і схиляє його діяти саме у такий спосіб, який пропонується суб'єктом. Головна форма реалізації -рекомендація, тобто керуючий вплив, що апелює до свідомості виконавця, його моральної відповідальності та виконавчої дисципліни, досвіду і кваліфікації. Метод спонукання несе величезний мотиваційний заряд, тому що припускає спонукання виконавця до дій не стільки з інтересів суб'єкта управління, скільки з власних потреб виконавця. Формами реалізації можуть бути порада і прохання. Якщо ж підлеглий, що зобов'язаний виконати прохання-розпорядження, не спроможний правильно сприймати його владну природу, керівник може і має використовувати більш категоричні форми реалізації методів розпорядницького впливу.

Метод особистого прикладу спирається на властиві людям прагнення до імітації, навіть якщо вони самі цього не усвідомлюють. Особливо яскраво виявляється бажання наслідувати авторитети. Якщо керівник є авторитетом для підлеглих, то, навіть незалежно від його бажання, поведінка і дії керівника стають еталоном для співробітників.

Метод інформування припускає цілеспрямований керуючий вплив

суб'єкта управління на об'єкт управління з метою одержання бажаного результату шляхом