Соціологія

Із середини 50-х до 80-х років ХХ ст. на міжнародних соціологічних конгресах із проблем освіти більшість доповідей була присвячена аналізу взаємодії освіти та соціальної структури суспільства. Освіта розглядалася як один з найважливіших факторів соціального розвитку й пов'язувалася з концепцією "постіндустріального суспільства". У західній соціології широко поширена думка, висловлена відомим американським соціологом Д. Беллом, автором теорії "постіндустріального суспільства", про те, що рівень одержаної освіти є вирішальною умовою поліпшення соціального стану. З 80-х років ХХ ст. все більша увага приділяється проблемі безперервної освіти, різним формам викладання й підвищення кваліфікації працівників, становищу випускників на ринку праці, взаємодії університетської освіти з загальноосвітньою, націленими на із соціалізації особистості взагалі.

Однією з важливих проблем, що досліджується соціологією освіти, є взаємозв'язок, взаємозалежність інститута освіти й суспільства. Інститути освіти залежать від рівня розвитку суспільства, його соціально-економічної й політичної спрямованості, від політики держави у сфері освіти. У всі часи панівні державні еліти прагнули готовити віддану їм молодь, особливо кадри фахівців для апарата державної влади та виробництва. Природно, що кожен державний лад висуває до системи освіти свої вимоги. Особливо це проявляється в період трансформації суспільства. Такі вимоги виражаються в певній політичній й ідеологічній спрямованості навчальних закладів, що відбивається в навчальних програмах і підручниках, у доборі управлінських і педагогічних кадрів, здатних на практиці реалізувати державну політику. Держава не менш зацікавлена й у тому, щоб вся система освіти виховувала законослухняних громадян, здатних розуміти і поважати норми права та інститути цивільного суспільства. 

В умовах швидкого розвитку науки, техніки і технології освіта має поєднувати високий рівень функціональної грамотності з не меншою грамотністю в користуванні інфраструктурою комунікативних, інформаційних систем. Відсутність функціональної грамотності (знань правил безпеки при користуванні електричними, правил руху, користування інформаційними системами, правил гігієни тощо) у сучасної людини тягне за собою ризик для здоров'я, небезпеку для оточуючих, може стати причиною катастроф. Разом з тим, визнаючи визначальну залежність системи освіти від існуючого державного устрою, варто враховувати і її відносну самостійність. Як правило, існує спадковість, наступність у розвитку системи освіти. Кожна нова система бере від попередньої все корисне і значиме, що служить новим суспільним відносинам. Та й наукові знання мають загальнолюдський, а не класово-політичний характер і використовуються будь-якими системами суспільних відносин.

ХХ століття зайняло особливе місце в розвитку сфери освіти, коли були вирішені проблеми зближення науки з виробництвом, відбулося різке зростання числа тих, хто навчається й загального рівня освіти населення планети. В багатьох країнах швидко поширювалися природні й технічні знання, піднімалися проблеми гуманізації й гуманітаризації освіти, розроблялися нові методики викладання. Змінилися цілі системи освіти, вони наблизилися до практичних потреб соціально-економічного й культурного розвитку. У постсоціалістичних країнах школа, і особливо вища школа, перетворилася в повноправний суб'єкт ринкових відносин, що стало стимулом для трансформації її структури та зміни соціальних функцій.

Особливого значення набула гуманістична функція освіти, яка спрямована на розвиток особистості, підвищення рівня її культури, формування системи якостей. Мова йде про гуманітаризацію освіти, тобто формування не тільки високого професіоналізму в певній вузькій сфері діяльності, але й формування системи якостей, що дають можливість особистості виконувати функції носія культури, духовності, творчо настроєного активного суб'єкта соціальних відносин. Особливе місце серед цих якостей посідає інтелігентність, що символізує найвищий рівень соціальності. Інтелігентність передбачає насамперед розуміння інтересів інших осіб, співтовариств, перевагу загальнолюдських цінностей.

Чимало соціологічних досліджень проводяться із проблем соціального контролю й соціальної мобільності. Як ми вже зазначали, освіта як соціальний інститут є одним з основних каналів соціальної мобільності, що відіграє важливу роль у соціальній диференціації членів суспільства, розподілі їх як за соціальними шарами, так й усередині цих шарів. Цю функцію освіта здійснювала на різних етапах розвитку суспільства. Проте з другої половини ХХ століття освіта стала основним механізмом соціального відбору й розподілу індивідів за соціальними шарами, групами. На систему освіти стали покладати функції соціального контролю за процесами інтелектуального, морального, фізичного розвитку молодого покоління. А на систему професійної освіти, крім того, ще й функції контролю за розподілом покоління, що вступає в самостійне трудове життя, за різними елементами соціальної структури суспільства: класами, соціальними групами, шарами, виробничими колективами.

В умовах переходу суспільства до ринкових відносин змінюється й роль освіти як фактору соціальної диференціації й соціальної мобільності. Слабшає значення функції, що диференціює, і вона вже не відіграє колишньої ролі як канал соціальних переміщень. Сама система освіти втрачає колишню масовість і доступність., тому що з'являються елітарні (платні) навчальні заклади, навчання в яких за вартістю недоступно не тільки малозабезпечених родин, але й для  представників "середнього класу".

Із появою системи платної освіти у більшості держав СНД звужується соціальна база формування студентського контингенту, що, у свою чергу, негативно позначається на механізмі відбору абітурієнтів, якості підготовки фахівців. Соціальна орієнтація на одержання вищої освіти починає превалювати над професійною. Соціологічні дослідження, проведені в західних країнах, показують, що у складі студентського контингенту (особливо в найбільш престижних вузах) непропорційно великий відсоток становлять вихідці з привілейованих верств населення. Не зважаючи на те, що плата за навчання у вищій школі не стягується з метою одержання