Специфіка культурологічного знання

З усього, що виникло у ту епоху в трьох згаданих культурах, новим було твердження: людина усвідомлює буття в цілому, саму себе і свої межі. Перед нею відкривається жах світу й власна безпорадність. Стоячи над безоднею, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення та спасіння. Усвідомлюючи свої межі, вона визначає перед собою вищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості і в ясності трансцендентного (безмежного) світу.

Осьовий час, за Ясперсом, знаменує собою зникнення великих культур древності, що існували протягом тисячоліть. Він розчиняє їх, убирає в себе, дозволяє їм гинути, незалежно від того, чи є носієм нового народ стародавньої культури чи інші народи. Все те, що існувало до осьового часу, нехай навіть воно було величним, подібно до вавилонської, єгипетської, індійської чи китайської культури, сприймається як щось сонне, непробуджене.

Прийнятий за відправний момент, осьовий час, згідно з Ясперсом, визначає питання і масштаби, всього існуючого раніше, і того, що лише буде розвиватися. Великі культури древності, що передували йому, втрачають свою специфіку. Народи, які були їх носіями, стають для них непомітними у міру того, як вони пристають до руху осьового часу. В іншому випадку вони помирають. Осьовий час асимілює все інше. Якщо відштовхуватися від нього, то світова історія набуває структури та єдності, спроможних устояти в часі, у крайньому разі вони вистояли до наших днів.

В.С.Соловйов вважав, що підвалиною для єдності людства стали позитивні, змістовні релігії. Думка про єдність родового ґрунту людства з’явилася давно. Достатньо нагадати такі значущі, базисні ідеї, як ідея “космосу”, “ойкумени”, які вказують на почуття єдності й тотальності, притаманні всім людям, що населяють планету.

Серед концепцій, що базуються на ідеї універсалізму культури, слід згадати концепцію космополітизму, яка сформувалася у Стародавній Греції. Як стверджував Діоген Лаертський, слово “космополіт” у значенні “громадянин світу” вперше було вжито Діогеном Синопським. К. Поппер вважає, що космополітичні погляди можуть бути прослідковані ще раніше: у Діогена, Антисфена і навіть Сократа.

Велику роль у поглибленні ідеї універсалізму культури відіграло християнство. Воно, вважає М.О. Бердяєв, “історично виникло і розкрилося в цей період вселенської зустрічі всіх результатів культурних процесів стародавнього світу, у період, коли об’єдналися культури Сходу й культури Заходу, в якому об’єднання культури еллінської з культурами Сходу відбилося у культурі римській. Це об’єднання стародавнього світу, цей еллінський синкретизм зумовили утворення єдиного людства, до якого не піднісся древній єврейський дух, незважаючи на всю пророчу силу, незважаючи на те, що він був колискою християнства”.

Думки про світове громадянство виявилися впливовими і в епоху Відродження (Данте, Кампанелла). З’явилося гасло “Моєю батьківщиною є весь світ”. Таким чином Данте обстоював ідеал світової монархії. Гуманістичний ідеал людства, безсумнівно, включав у себе космополітичний зміст. Трактування гуманізму та його різні стадії нерідко наближають нас до ідеї універсалізму людського роду. Великий внесок в обґрунтування ідеї людського роду зробили просвітителі. За словами К. Поппера, своїм раціоналізмом, своєю вірою у раціональну єдність людей та у відкрите суспільство, а особливо своїми науковими поглядами, наша західна цивілізація зобов’язана стародавній сократівській і християнській вірі у братерство всіх людей, у гідність і надійність розуму.

Раціональність тісно пов’язана з вірою в єдність людства. Рух усіх народів у єдину всесвітню історію, який осмислили Вольтер, Монтеск’є, Гердер, породило важливу ідею пошуку вихідної універсальної культури.

Ідея універсалізму втілилася і в ідею громадянства, яку ми знаходимо у Гете, Шіллера, Канта, Фіхте. І.Кант у роботі “Ідея загальної історії у всесвітньо громадянському плані” розмірковує про сходження доль народів. Він вважає, що природні людські задатки можуть розвинутися повністю лише у роді, а не в індивіді. Думка про те, що людський рід рухається до певної загальності, не здається тривіальною, якщо мати на увазі багатовіковий поділ на “європейців” і “варварів”, на множину культурних космосів.

Людство народжується не зразу, воно – результат тривалого процесу. Ми звикли співвідносити народження загальносвітової цивілізації з розгортанням виробничих сил, господарських зв’язків, засобів комунікації. Але не завжди розуміємо, що ці об’єктивні чинники створюють лише передумови для Вселенської Соборності. Людському роду, для того щоб стати людством, належить ще усвідомити свою спільність. До цієї думки ми лише зараз починаємо звикати. Осмислюючи головні тенденції нашого століття, можна сказати словами М.О. Бердяєва, що людський рід перероджується у людство.

 

5. Роль ЮНЕСКО у здійсненні цілеспрямованої політики культурної взаємодії. Україна в системі культурної взаємодії європейського і світового простору. На сучасному етапі культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. Сприяти різноманітності культур – одне із завдань світової спільноти (ООН). Це зафіксовано у першій статті Статуту ЮНЕСКО. У ній говориться, що мета співробітництва – сприяти “зближенню та взаєморозумінню народів шляхом незалежного використання апарату колективного інформування, рекомендуючи для цього укладення міжнародних угод, які ЮНЕСКО вважатиме корисним для вільного поширення ідей словесним і образотворчим шляхом”. Однак