Специфіка культурологічного знання

Частіше людина – істота, що постійно змінює уявлення про саму себе. Індивід живе у світі напружених і нестійких мотивів, прагнень і очікувань. Йому потрібне опертя. Йому необхідно співвідносити свою поведінку з персоніфікованим образом. Дівчати грають у “дочки-матері”. Це неминущий, постійно відтворюваний ритуал гри. Ідеал багатьох юнаків персоніфікувався у Джоні Ленноні. Нехай хитка, але мода. Державний чиновник прагне вподібнитися вищому за рангом. Люди намагаються виразити себе опосередковано, через систему ритуалів, стереотипів, готових зразків.

Ясна річ, не сьогодні склалася ця потреба відшукати і створити собі кумира. Згадаємо 50-ті роки ХХ ст. Мерилін Монро –платинова блондинка, секс-символ Голівуду. Тут уже й трагічна доля, яка надавала особливого відтінку її красі; не лише наслідування героїні, але й роздуми про людське довготерпіння й страждання, що приховуються під маскою привабливої спокусниці.

Цей приклад говорить про те, що в основі персоніфікації лежить не лише тілесність, зовнішній вигляд, а і психологічний тип особистості.

Однак, у цілому свідомість людини антропоморфна, тобто людині притаманна схильність оцінювати все за мірками людського. Природа, космос, соціальна реальність осмислюються через певну настанову – розміщення людини у центрі світобудови. Всі явища світу сприймаються з точки зору досвіду та цінностей людини. Ці стандарти мислення проявляються у спекулятивно-філософських моделях античності, у метафізичних системах середньовіччя, у деяких сучасних ученнях. Людина постійно ототожнює себе з групою, етносом, нацією, расою, людством. Ось чому виникає проблема парадоксів культурної ідентичності.

 

3. Етноідентичність як різновид групової культурної ідентифікації

Уже зазначалося, що культурна ідентифікація являє собою самовідчуття людини в середині конкретної культури. Расові, етнічні, релігійні та інші форми дискримінації, врешті-решт, закорінені в еволюційній потребі індивіда у певних формах групової ідентифікації. Групи, які зуміли добитись якоїсь згуртованості, можливо, вижили краще, ніж ті, які не зуміли її досягти. Всі суспільства характеризуються тим, яка американський футуролог О.Тоффлер називає “психосферою”, що охоплює їхні ідеї, починаючи від спільності та ідентичності. Таким чином, ідеї “належності” або “спільності” й акт ідентифікації з іншими виявляється однією з фундаментальних скреп усіх людських утворень.

Історичні хвилі парадигмальних перетворень кожного разу змінюють індивідуальну групову культурну ідентичність. Наприклад, протягом десяти тисяч років панування на планеті сільського господарства індивіди надзвичайно міцно ідентифікувалися з сім’єю, кланом, селом чи іншими угрупуваннями, які захоплювали індивіда від народження. Індивід народжувався вже як член родини і расової групи. Він усе життя проживав у селі, в якому народився. Релігія давалася йому батьками і місцевою спільнотою. Таким чином, базисні індивідуальні та групові культурні цінності визначалися при народженні. Групова ідентичність людини, як правило, залишалася постійною протягом усього життя.

Глибинна людська потреба у культурній ідентифікації збереглася і після промислової революції, але її індивідуальні й групова природа помітно змінилася. Віднині індивіда заохочували за те, що він ідентифікувався з нацією, а не з селом. Класова свідомість слугувала ще однією формою ідентифікації і системи культурних переваг. Поділ праці породив абсолютно нові культурні угрупування. Склався новий прошарок ідентичності. Хоча багато попередніх форм ідентифікації збереглося, вони були інтегровані з новим шаром того, що можна назвати ідентифікуючими ознаками. Деякі зі старих ідентифікацій втратили свою емоційну силу, в той час як нові набули її.

У результаті промислової революції сімейні форми культурної ідентифікації помітно ослабли. Це виразилося, зокрема, у тому, що обов’язок піклування про людей похилого віку був знятий із дітей і покладений на державу. Національні вподобання посилилися, а місцеві зв’язки послабилися. Але в цьому випадку пануючі ідентифікації, крім професійних зв’язків, як і раніше фіксувалися або значною мірою визначалися вже при народженні.

Сучасна культурна ідентифікація також піддається певним змінам. При переході до більш диференційованого суспільства нам слід очікувати значно більшого розмаїття ідентифікацій та угрупувань. В усіх високотехнологічних країнах політичне життя все більше сигментизується, споживчий ринок відбиває зростаючі індивідуальні й групові потреби. Все більша кількість субкультур відпадає від панівних цінностей суспільства.

Ті ж відцентрові процеси діють і в середині соціальних груп. Расові, етнічні та релігійні підгрупи у кожному суспільстві сегментизуються на дрібніші, більш різнорідні міні-групи. Вже просто неправильно вважати американських негрів гомогенною (однорідною) групою або включати в одну групу вихідців із Латинської Америки.

Сьогодні ми стаємо свідками самоорганізації людей похилого віку, ветеранів війни, людей, що страждають фізичними вадами, гомосексуалістів тощо, які вважають, що масове суспільство несправедливо поводиться з ними. Виникають нові ідентифікаційні групи, і цей бурхливий соціальний процес дістане вирішальне прискорення завдяки засобами масової інформації з їх спеціально адресованими публікаціями та передачами, кабельному телебаченню, супутникам зв’язку й ін.

Втрачаючи зв’язок із контекстом свого народження, індивід дістає можливість більшого вибору в самовизначенні. Звичайно, ми, як і раніше, народжуємося членами родин і расових груп, однак очевидно, що у міру наростання сучасних цивілізаційних перетворень багато людей набудуть більшу можливість у виборі культурної ідентичності