Специфіка культурологічного знання

Незалежна Україна є порівняно молодим суб’єктом міжнародних двосторонніх відносин. Коли говоримо про культурну взаємодію України з іншими державами, то тут особливе місце слід відвести співробітництву України та ЮНЕСКО (воно було започатковане ще у 1954 році, однак у роки незалежності особливо активізувалося). Ще за часів СРСР ЮНЕСКО була чи не єдиною універсальною міжнародною організацією системи ООН, у якій наша країна реально обстоювала свої національні інтереси в міжнародному інтелектуальному співробітництві. Ця організація, по суті, була тоді практично єдиним каналом самостійного виходу України на міжнародні науково-технічні, освітні і культурологічні кола та зарубіжну громадськість. Можна навести численні приклади, зокрема стосовно залучення через ЮНЕСКО українських наукових інституцій до реалізації міжнародних проектів і програм у галузі новітніх технологій, отримання науково-технічних інформації та комп’ютерного обладнання, незважаючи на чинну на той час заборону Заходу на експорт високих технологій у СРСР. Канали ЮНЕСКО використовувалися також для популяризації у світі української культури.

За роки незалежності співробітництво України та ЮНЕСКО активізувалося. Так, зокрема:

•На 27-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993) Україна виступила з ініціативою розроблення Програми культури миру. Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напрямі зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри і толерантності.

•Серед інших важливих ініціатив, що висувалися Україною й були відображені у програмних документах Організації, такі, наприклад, як проголошення міжнародного року збереження культурної спадщини;

•Заснування програми в галузі лінгвістики й мовного плюралізму.

Важливим у плані поширення інформації про Україну і поглиблення міжнародного співробітництва є внесення історико-архітектурних об’єктів України до Списку всесвітньої спадщини людства (архітектурний ансамбль “Софія Київська”, Києво-Печерська лавра, історичний центр м. Львова), а також занесення українських біосферних заповідників до Всесвітньої мережі ЮНЕСКО (“Чорноморський”, “Асканія-Нова”, транскордонні українсько-польсько-словацький біосферний заповідник “Східні Карпати” та українсько-румунський біосферний резерват “Дельта Дунаю”).

Канали ЮНЕСКО використовуються для популяризації серед світового співтовариства української культури, освіти, науки. У виданнях Організації публікуються статті і матеріали про Україну. За фінансового сприяння з боку ЮНЕСКО в Україні було видано ряд книг, альбомів, досліджень, матеріалів конференцій. Важливе значення в цьому плані має внесення ювілеїв видатних діячів та історичних подій українського народу до спеціального календаря ЮНЕСКО і її участь у відзначенні цих ювілеїв. У штаб-квартирі Організації проводяться українські виставки, концерти, кіноперегляди, наукові конференції тощо.

Крім того, в Україні діє мережа наукових та культурно-освітніх осередків, що забезпечують участь у програмній діяльності Організації. Так, у ВНЗ і наукових закладах країни функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО в галузях лінгвістики, філософії людського спілкування, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти й соціальної політики, екології техногенних регіонів, кріобіології, клітинної і молекулярної нейробіології, прав людини та демократії. Налічується близько 35 асоційованих шкіл і близько 30 клубів ЮНЕСКО.

Участь України у програмній діяльності ЮНЕСКО дає також змогу отримувати певну фінансову допомогу для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО (зокрема, за останні роки проведені міжнародні конференції “Вища технічна освіта на зламі століть”, “Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Східної і Південно-Східної Європи”, конференція з питань мовного плюралізму й інші) та виконання українським фахівцями різного роду проектів у сфері її компетенції, а також у формі отримання стипендій, ґрантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги.

Отже, і надалі головною у співпраці з ЮНЕСКО для України має бути прикладна мета – що конкретно дають програми ЮНЕСКО та участь у них для розвитку освіти, науки й культури країни та зміцнення її позицій на міжнародній арені.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Що таке егалітаризм культур?

2.Назвіть відомі Вам теорії культурної ієрархії.

3.У чому полягає сутність концепції “self-reliance” (“довір’я до себе”)?

4.Що таке культурний етос?

5.У чому виявляється опозиція теорій партикуляризму та універсалізму?

6.Що таке космополітизм?

7.Яку роль у поглибленні ідеї універсалізму культури відіграло християнство?

8.Як активізувалося співробітництво ЮНЕСКО та України у роки незалежності останньої?

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Хто з культур-філософів особливо плідно розробляли теорію егалітаризму культур?

a. О.Шпенглер, К.Леві-Строс, Н.Данилевський, В.Шубарт;

b. Л.Сенгор, Е.Мвенга, О.Балагу, Ж.Кі-Зербо;

c. М.Вебер, К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, С.Хантінгтон;

d. І.Кант, В.Соловйов, М.Бердяєв, А.Камю;

e. К.Поппер, Г.Нібур, Е.Трьольч, Л.Фробеніус.

 

2. Хто є автором концепції “self-reliance” (“довір’я до себе”)?

a. Е.Трьольч;

b. С.Хантінгтон;

c. К.Поппер;

d. У.Фолкнер;

e. Р.Емерсон;

 

3. Хто є автором теорії негритюду?

a.Е.Мвенга;

b.Л.Фробеніус;

c.Л.Сенгор;

d.О.Балагу;

e.Ж.Кі-Зербо.

 

4. Хто з філософів різко протиставляв Схід і Захід і вбачав у них два антогоністичних начала?

a. Ж.-П.Сартр;

b. А.Камю;

c. К.Поперр;

d. К.Ясперс;

e. О.Шпенглер.

 

5. Наслідком розвитку й поширення якої світоглядної настанови є націоналізм?

a. космополітизму;

b. універсалізму;

c. партикуляризму;

d. егалітаризму;

e. європоцентризму.

 

6. Хто є автором концепції “зіткнення