Технологія фізичної реабілітації дітей із обмеженими психофізичними можливостями

- обмеження діяльності, якості життя при можливій соціальній адаптації;

- втрата соціальної діяльності особи, соціальна дезадаптація, інвалідність.

2. Реабілітаційні періоди:

- реконвалесценція – процес одужання з відновленням фізичних та психологічних функцій;

- реадаптація – процес пристосування до побуту, праці, навчання навколишнього середовища:

- ресоціалізація – процес відновлення соціальних функцій в соціальному мікро- та макро-середовищі.

3. Реабілітаційні критерії:

- коефіцієнт якості виконання реабілітаційної програми (курсове лікування) ;

- коефіцієнт якості виконання реабілітаційного процесу (протягом року) ;

- реабілітаційний потенціал – комплекс характеристик стану і розвитку функціональних систем дитини у взаємодії з факторами навколишнього середовища, які дають можливість соціальної адаптації;

- реабілітаційний прогноз – можливість реалізації реабілітаційного потенціалу за всіма його властивостями.

При цьому, передбачається в подальшому вивчення питань шодо розробки механізму нормативного фінансувати всього комплексу втрат на медичні, соціальні та освітянські потреби з розрахунку на одну дитину з урахуванням типу і тяжкості його інвалідності, ступеня розвитку особистості, здібностей та інтересів.

Водночас, реабілітація – це безперервний процес, який ґрунтується на принципах ранньої діагностики, раннього лікування, ранньої медичної реабілітації і психолого-педагогічної корекції, соціальної адаптації та роботи разом з батьками. Саме з цих позицій в Україні складаються передумови вірогідного створення єдиної (об'єднуючої) моделі реабілітації дитини з обмеженими можливостями здоров'я, починаючи з періоду новонародженості до дорослого віку, яка базується на міждисциплінарних засадах, інтегральному проникненні та об'єднанні зусиль фахівців різного відомчого підпорядкування (Міністерство охорони здоров'я, Міністерство освіти і науки, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство у справах молоді та спорту, осередки громадських організацій та інші).

Реабілітація дітей з довготривалими порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального та соціального розвитку передбачає доцільність складання комплексної інтегральної програми реабілітації для конкретної дитини з визначенням прогнозу розвитку її можливостей, напрямків лікування, навчання, професійної підготовки тощо. Реальне практичне виконання цієї програми передусім пов'язане з налагодженням послідовності між фахівцями установ різного відомчого підпорядкування у поетапному впровадженні уніфікованої функціонально-системної медико-соціальної моделі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи:

І. Міністерство охорони здоров'я:

- Профілактичний етап – центри (відділення) медико-генетичної допомоги, родопомічні та неонатальні заклади, де проводиться своєчасна профілактика, діагностика та лікування новонароджених з відхиленням у стані здоров'я.

- Центри (відділення) медичної реабілітації, амбулаторно-поліклінічні та стаціонарні заклади охорони здоров'я як перший етап на якому забезпечується медико-психолого-педагогічна діагностика і закладається та впроваджується індивідуальна інтегральна програма медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я.

- Будинки дитини для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

- Центри медико-соціальної реабілітації для дітей з алкогольною та наркотичною залежністю.

- Дитячі санаторії психоневрологічного профілю.

II. Міністерство освіти і науки:

- Центри психолого-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями здоров'я. які не досягли ступеня інвалідності за міжнародною класифікацією ушкоджень, непрацездатності та дефектів (МКУНД).

- Спеціальні школи інтернати для дітей з психоневрологічною патологією та розладами мовлення, спеціальні школи для дітей зі зниженим зором, школи для дітей зі зниженим слухом та інші, де розробляються і впроваджуються індивідуальні програми навчання і профорієнтації цього контингенту дітей та підлітків для їх інтеграції в суспільство та самозабезпечення.

ІІІ. Міністерство праці та соціальної політики:

- Центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, спеціалізовані дитячі будинкн-інтернати І-IV групи. які спрямовані на пристосування дитини до навколишнього середовища, розвиток навичок та елементарних трудових процесів, а також соцільно-психологічна підтримка батьків і повернення їх до суспіліно-корисної праці.

- Центри професійної підготовки та професійної реабілітації інвалідів, де забезпечується створення сприятливих психологічних та правових умов і гарантій для реалізації права інвалідів на освіту, професійну підготовку та добровільну посильну працю.

Методологічні аспекти реабілітації дітей з ураженням нервової системи-концепція «Тандем».

Реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи має на меті поліпшення соціальної адаптації дітей цієї групи, зниження дитячої інвалідності, максимально можливе залучення цього контингенту дітей до суспільно корисної праці та самозабезпечення.

Пріоритетним на сучасному етапі, узгодженим з міжнародною практикою реабілітації, є створення медико-соціальних центрів реабілітації дітей з патологією нервової системи.

Залучення реабілітаційних, переважно немедикаментозних методик, спрямованих на відновлення функціональних систем забезпечує максимально можливу соціальну адаптацію та ранню профорієнтацію дітей з органічним ураженням нервової системи.

В Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України започаткована концепція реабілітації «Тандем» (партнерство, співпраця), яка визначена Всесвітньою організацією охорони здоров'я однією з провідних концепцій реабілітації.

Основна тенденція цієї концепції полягає в інтегральному об'єднанні зусиль фахівців медичного та соціально-педагогічного напрямків реабілітації хворої дитини для її пристосування до життя, суспільно корисної праці.

Головне в партнерстві – «дитина-сім'я-фахівець».

Реалізація концепції Тандем» визначається в функціонально-системному підході до реабілітації, відновленні систем з урахуванням індивідуальних особливостей рівня розвитку або ураження нервової системи дитини.

Виділені 4 основні функціональні системи:

1). функціональна система сенсорної сфери (від чутливості та елементарних відчуттів до сприйняття навколишнього світу, соціальної перцепції) ;

2). функціональна система моторної сфери (від первинного рефлекторного рухового акту до усвідомленої цілеспрямованої дії) ;

3). функціональна система когнітивної сфери і мовлення (від пізнання предметного світу та ігрових навичок,