Технологія фізичної реабілітації дітей із обмеженими психофізичними можливостями

Сучасна концепція Бобат-терапії спрямована на створення умов і мотивацій, які сприяють фізіологічному розвитку дитини з урахуванням всього розмаїття варіабельності неврологічного розвитку.

4. Взаємодія функціональних систем прослідковується на всіх етапах реабілітації дитини з органічним ураженням нервової системи. Цей «Тандем» лежить в основі розвитку дитини, без нього поступальний розвиток усіх функціональних систем неможливий. Гармонічний розвиток функціональних систем та їх взаємодія забезпечує достатню адаптацію дитини в оточуючому середовищі.

У дітей з органічним ураженням нервової системи, за даними Мюнхенської функціональної діагностики, функціональні системи розвинуті нерівномірно, що порушує їх взаємодію.

При недостатньому розвитку переважно сенсорної сфери (аналізаторний чи корковий рівень) недосконало розвивається когнітивна сфера, мовлення, емоційно-комунікативна, моторна сфери.

Дитина, яка виховується в умовах сенсорної депривації (психологічного або біологічного рівня), із запізненням ходить, не розуміє відстані між собою і предметами, тому часто натикається на них: погано пізнає навколишній світ, сюжетні та рольові ігри, затримується розвиток вольової поведінки, комунікацій та соціальної перцепції.

При недостатньому розвитку або порушенні переважно моторної функціональної системи дитина не в змозі вчасно та в повному об'ємі сприймати навколишній світ, у неї погано формуються просторові уявлення та конструктивне мислення, мовлення. Затримується мотиваційний рівень розвитку рухової сфери та спілкування.

Недостатність або недорозвиток когнетивної функціональної системи та мовлення позначається на формуванні інших сфер. У дитини малодиференційоване сприйняття навколишнього світу, занижений рівень соціальної перцепції, недостатня реалізація рухових можливостей, нерозуміння своєї особистості та відсутня можливість програмування своїх дій.

Розлади в розвитку емоційно-вольової та комунікативної системи, насамперед ускладнюють можливість планомірної реалізації всіх функціональних систем і блокують адаптацію дитини в оточуючому середовищі.

Таким чином, інтегральна індивідуальна програма реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи повинна забезпечити подальший розвиток усіх функціональних систем та їх взаємодію.

При цьому наголошуємо на доцільності:

1. Розвиток та формування функціональних систем забезпечується через концепцію «Тандем».

2. «Тандем» – співробітництво та взаємодія – має свої напрямки:

а) «сім'я-дитина-фахівець»;

б) Тандем» фахівців;

в) «Тандем» методик та методичних прийомів;

г) «Тандем» функціональних систем.

3. Індивідуальна програма реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи інтегрує на всіх напрямках «Тандему».

4. Концепція «Тандем» підвищує ефективність реабілітації цього контингенту хворих і забезпечує їх подальшу соціальну адаптацію.

 

 

12 жовтня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1545 схвалено концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Соціально-економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку України, кризові явища економіки і фінансів зумовлюють необхідність посилення соціального захисту дітей-інвалідів, визначення пріоритетних напрямів у цій важливій роботі, одним з яких є рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів.

Чинниками, що визначили саме цей напрям соціальної захисту дітей- інвалідів, стали: різкий спад виробництва, розбалансування економічних відносин, зростання безробіття, зниження сукупною доходу сім'ї, руйнування інституту дитячих дошкільних закладів, зменшення доступності медичних послуг, погіршення екологічних умов тощо. Ці обставини призвели до спаду демографічних показників, підвищення захворюваності

Згідно з державною статистичною звітністю дитяча інвалідність, навіть на фоні зниження показника народжуваності, має стійку тенденцію до зростання.

Так. у 1994 році загальний показник дитячої інвалідності в Україні становив 130 194 дитини, у 1995 – 135 366. у 1996 – 141 107, у 1997 – 146 939, у 1998- 152 210. Тобто в останні роки загальна кількість дітей-інвалідів зросла на 25, 4 відсотка. Головні причини інвалідності – органічні ураження нервової системи, хвороби сенсорних органів, психічні розлади та вроджені вади розвитку.

Існуюча система утримання дітей-інвалідів у спеціальних інтернатних установах забезпечує потреби лише 20 відсотків дітей-інвалідів. При цьому відірваність дітей від сім'ї, від звичайного і біологічно близького оточення посилює психологічний тиск на дитину.

Несвоєчасне і неповне фінансування призводить нині діючі інтернатні установи до їх неспроможності якісно виконувати свої завдання, зумовлює необхідність вироблення більш прогресивної системи соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка б відповідала сучасним вимогам.

Конвенція ООН про права дитини визначає основні аспекти потреб дітей у двох напрямках: це фізичні та соціальні потреби [23].

Фізичні потреби – це харчування, житло, навколишнє предметно- просторове середовище, їжа, здоров'я, захист.

Соціальні потреби – це сім'я, дружні стосунки, спілкування. наявність людей, з яких можна брати приклад (ідеали), можливість брати участь у обговоренні ситуації та впливати на прийняття рішень, вільний час, гра, свобода зборів, безпека, усвідомлення себе як особистості, упевненість у собі, сімейно-суспільне оточення, яке сприяє формуванню життєвої компетентності (сім'я, значущі дорослі, ровесники), доступна освіта, можливість розвитку навичок та умінь, інтелектуальний розвиток, самовираження та самовдосконалення, повна реалізація особистого потенціалу, свобода думки, совісті та релігії, корекція морально-етичних проблем, усвідомлення життєвих цінностей (добро, краса, простота, любов, мир та ін.), можливість отримати і реалізувати свою особисту програму реабілітації.

Фізичні потреби дитини, а особливо дитини – інваліда, знаходячи, перш за все, у площині постійного, достатнього і збалансованого харчування та забезпечення чистою питною водою, про що йдеться у ст. 6, 24, п. 2 та с. 27, п. 3 [22].

Значні труднощі