+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
117
Мова:
Українська
в забезпеченні фізичних потреб дітей-інвалідів та їх сімей виникають у зв'язку із місцем та умовами проживання. У нашому суспільстві з цього приводу існує ціла низка нерозв'язаних питань: відсутність безбар'єрного середовища й відсутність окремої кімнати для дитини-інваліда; проживання у забруднених районах і віддаленість від місця, де надається допомога; підвищена поверховість існуючого житла та проблеми транспорту. Статті 18. 2, 23, 24. 2, 27 Конвенції визначають, що оточення, де мешкає дитина, її житло – необхідні умови формування особистості, і дитина-інвалід має право на особисте, зручне, екологічно чисте житло.
Пріоритетною умовою фізичних потреб дитини-інваліда є охорона її здоров'я. Статті 3. 3, 6, 24, 31 Конвенції чітко визначають цей стратегічний напрямок стосовно дитини. «Держави – учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я, засобами лікування хвороби й поновлення здоров'я» (2).
Конвенція про права дитини приділяє підвищену увагу захисту дитини. Право дитини на захист підтверджується найбільшою кількістю статей. У ст. 22, 2, 6, 8. 2, 16. 2, 19, 30, 32, 33, 34, 36, 37, 39 підкреслюється, що суспільство, доросла людина повинні захищати дитину, піклуватися про неї: «Держави- учасники роблять усе необхідне для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання... «.
Безпека навколишнього середовища (житла, місця для ігор, вулиці, транспорту), захист від тілесних ушкоджень, від фізичного, сексуального, психологічного, емоційного та ін. насильства, злочинності, недбайливості, від порушень особистих прав, від шкідливих для здоров'я матеріалів, умов життя – ось неповний перелік гарантій захисту, які забезпечує дітям Конвенція.
Значне місце приділяє Конвенція соціальним потребам дітей. Це, перш за все, сім'я дитини – фізіологічний, емоційний, духовний та матеріальний її осередок [22].
Питанням взаємовідносин сім'ї й дитини присвячені ст. 7, 8, 9, 10, 16, 18, 20, 21, 22. Особливо актуальними для сімей дітей-інвалідів с положення вище згаданих статей, де всі проблеми загострені до краю. Статті визначають право на реєстрацію, право мати своє власне ім'я, громадянство, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування; вони зобов'язуються поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, громадянства та імені, сімейних зв'язків.
У Конвенції передбачені зусилля держав щодо возз'єднання сімей, підтверджується право дитини на її сімейне життя.
Найважливішим є положення про те, що «батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини».
На особливий захист і допомогу держави мають право діти, які тимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення і їх інтереси враховуються в першочерговому порядку, особливо при здійсненні акту усиновлення.
У статтях 7, 8, 15, 16 йдеться про емоційні потреби. Такі відчуття, як любов, безпека, усвідомлення себе як особистості, гідність, упевненість у собі, гордість, віра у певні ідеали – це різнобарвні шматочки духовного світу дитини, з яких складається візерунок її життєвої мозаїки.
Особливу увагу приділяє Конвенція потребам розвитку дитини. Статті 5, 12, 13, 15, 17, 23, 28, 29 націлюють сім'ю, державу, суспільство на таку діяльність, яка б забезпечила її гармонійний розвиток,
У контексті соціальних проблем Конвенція приділяє підвищену увагу ролі сім'ї, батьків у формуванні майбутнього громадянина, стоїть на варті інтересів дитини, забезпечує її «право знати своїх батьків, право на їх піклування».
Для дітей, які мають фізичні або інтелектуальні проблеми й постійно відчувають на собі уважний, а деколи і недоброзичливий погляд оточення, особливо важливим є задоволення духовних потреб. Реалізація особистості через внутрішній погляд, через придбання та побудову духовного світу – ось берег, який допомагає багатьом дітям із психофізичними вадами врятуватися в розбурханому життєвому морі [23].
Фізичні та соціальні потреби формуються в кожної дитини «а своїм внутрішнім індивідуальним планом. Особливо значущою ця відмінність відчувається в дітей із обмеженими можливостями здоров'я. Всі діти щасливі однаково, кожна дитина нещаслива по-своєму.
Стаття 23 Конвенції ООН про права дитини визнає право дитини-інваліда нести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини-інваліда на особливе піклування, диспут до освіти. відновлення здоров'я, соціального, культурного і духовного життя.
Міжнародна і вітчизняна практика свідчить, що на зміну ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийняти інтегроване навчання та виховання. В Україні розпочато створення систем ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. З 1994 року така робота здійснюється в Миколаївській області, де організовано і діє 16 центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Практичний досвід показав, що рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів є активним і ефективним соціальним механізмом, який дає змогу відновити фізичний, психологічний і соціальний статус дитинн-інваліда із значною економією коштів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1999 р. № 1329 (1329-99-р) схвалено досвід роботи мережі центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, створених Миколаївською облдержадміністрацією, а на базі Миколаївського центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Надія» створено Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.
Управління праці соціального захисту населення організовує благодійні акції «Милосердя», «Дамо дітям шанс».
Організовуючи роботу по проведені благодійної акції «Дамо дітям шанс» в 1999 році на зібрані кошти на базі дитячого відділення центральної районної лікарні було відкрито центр ранньої реабілітації дітей-інвалідів «Затишок».
Для того щоб ввести в діло центр реабілітації було зроблено багато роботи