Технологія фізичної реабілітації дітей із обмеженими психофізичними можливостями

4. З перших днів дитина потрапляє у певне оточення людей, предметів та простору, які значною мірою впливають на її розвиток. Позитивне сімейно-суспільне та предметно-просторове оточення – одна із головних складових формування життєвої компетентності особистості, адже саме сім'я, люди, що оточують дитину, іграшки, предмети, які вона використовує у повсякденному житті, можуть впливати або позитивно, або негативно на процес розвитку.

5. Проведення реабілітаційних заходів у групі – необхідна умова соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Оточення дитини в реабілітаційній групі – це другий (після сім'ї) соціальний мікросвіт, із яким вона стикається. Нам видається раціональним формувати групи дітей не за віковим цензом або за інвалідизуючим захворюванням. Доцільно формувати групу за можливостями дітей, рівномірно плануючи їх кількість із проблемами опорно-рухового апарату та проблемами інтелекту. Таке співвідношення дає змогу вчителю-реабілітологу використовувати у своєму арсеналі і збережений інтелект дітей з вадами опорно-рухового апарату (вони допомагають проводити інтелектуальні заняття та розвиваючі ігри), і фізичні можливості дітей з інтелектуальними вадами (їх фізичний стан допомагає організувати рухливі ігри, фізкультхвилинки тощо). Діти схильні до наслідування, і таке поєднання допомагає формувати нові навички, активізує появу компенсаторних можливостей. Важливою умовою формування групи є наявність у ній хоча б одного-двох дітей, які мають і задовільний фізичний розвиток, і збережений інтелект. Такі діти є яскравим прикладом до наслідування, живим, дієвим, яскравим об'єктом і суб'єктом реабілітаційного процесу, незамінним рухливим наочним посібником, здатним допомагати вчителю-реабілітологу та його асистенту в організації всіх напрямів роботи. Група з восьми дітей з обмеженими можливостями – оптимальний варіант мікросоціуму. За своїми розмірами він дещо більший за сім'ю, але і не такий великий, як група дитячої дошкільної установи або клас школи. За такої кількості дітей досить швидко відбувається процес адаптації, і група практично вже не ділиться ще на менші підгрупи. Саме в такій групі діти відчувають себе комфортно, починають наслідувати один одного, розширюють коло свого спілкування, напрацьовують соціальний досвід.

6. Однією з основних умов роботи з інвалідами є умова надання їм рівних можливостей. На цій гуманістичній філософії побудовані всі міжнародні і більшість вітчизняних документів, що стосуються прав дітей з обмеженими можливостями здоров'я. «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» визначають, що термін «забезпечення рівних можливостей» – це процес, у результаті здійснення якого різні суспільні системи стають доступними для всіх. «Принцип рівності прав передбачає, що потреби всіх без винятку індивідуумів мають однаково важливе значення, що ці потреби повинні бути основою планування в суспільстві, і що всі засоби слід використовувати таким чином, щоб кожний індивідуум мав рівні можливості для участі в житті суспільства). Тому, організовуючи реабілітаційний процес, формуючи середовище, в якому будуть перебувати діти, слід пам'ятати, що вони повинні мати рівні можливості. Не можна робити щось простіше, не в повному обсязі, без належного сприйняття дітей-інвалідів як рівних.

7. Дитина з обмеженими можливостями здоров'я живе серед нас, і її життя неможливе без спілкування. Але саме в силу своїх обмежень вона часто позбавлена можливості перебувати серед своїх однолітків, можливості спілкуватися. Звісно, неможливо набути життєвої компетентності без здатності до спілкування – основного показника інтеграції. Проте діти-інваліди раннього віку дуже часто лишаються в обмеженому просторі своєї сім'ї. Їх спілкування окреслено жорстким колом обставин, викликаних захворюванням. Збільшення контактів, пізнання навколишньою середовища через розширення спілкування – одна з головних соціальних умов формування життєвої компетентності.

 

 

Слід відзначити, що однією з головних соціально-педагогічних умов формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями є створення оптимальною реабілітаційного середовища як об'єднуючого простору, в якому відбувається процес подолання вад дитини, її соціалізація.

Відразу ж після народження дитина потрапляє в певне соціальне середовище та предметно-просторове оточення, де і здійснюється її розвиток. Оточення, в якому росте і розвивається дитина, неодмінно впливає на процес формування особистості, має вирішальне значення для життєдіяльності майбутнього громадянина.

Проте це оточення, середовище, куди потрапляє дитина, створено перш за все для дітей з нормальним психофізичним розвитком. А для розвитку дитини з вадами, за словами Л. С. Виготського, потрібні «…спеціально створені культурні форми для того, щоб здійснити культурний розвиток дефективної дитини». Л. С. Виготський вважав, що соціальне середовище, спілкування посідають визначальне місце в розвитку дитини з обмеженими можливостями здоров'я. «Шлях розвитку глибоко відсталої дитини лежить через спілкування та співробітництво, через іншу людину».

Особливого значення ця теза набуває тоді, коли мова йде про організацію соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я, про їх життєву компетентність.

Неможливо здійснювати формування, не маючи форми. Оптимально сплановане та якісно облаштоване