Технологія фізичної реабілітації дітей із обмеженими психофізичними можливостями

Бесіда з батьками повинна носити невимушений, доброзичливий характер. Мама хоче залишити дитину із упевненістю, що їй у Центрі буде добре і безпечно.

У цій області відбувається подібна зустріч із батьками в кінці робочою дня. Вчитель-реабілітолог разом із асистентом передають дитину батькам, розповідають, як пройшли заняття, у чому були труднощі, що позитивного відбулося протягом дня. Саме тут батьки отримують своєрідне домашнє завдання: поради-рекомендації щодо продовження реабілітаційних занять у домашніх умовах.

У цій області формуються:

1. Доброзичливі відносини між батьками та реабілітологами.

2. Почуття довіри та взаємоповаги, відчуття єдиної команди.

3. Уміння виконувати рекомендації, спостерігати за дитиною, об'єктивно аналізувати та оцінювати її стан.

4. Сталі навички виконання режимних моментів розпорядку дня.

5. Уміння батьків щоденно коригувати поведінку дітей щодо виконання ними ближніх та дальніх цілей.

Моделювання спільних занять «Віночок спілкування»

Це стале місце в кімнаті, де відбуваються групові заняття, не час для персонального вітання кожної дитини. Віночком спілкування починається і закінчується кожен день реабілітаційних занять.

За сигналом учителя діти сідають навколо спеціально виготовленого віночка, кола, килимка. За особистим символом Дитина знаходить свій килимок – пелюстку або свій спеціально обладнаний стілець і займає місце у віночку. Вчитель-реабілітолог та його асистент допомагають дітям, слідкують, щоб вони зайняли правильне положення з урахуванням відхилень в опорно-руховому апараті.

Виховний і пізнавальний ефект «Віночка спілкування» значно посилюється, якщо на ньому присутні мати або батько одного з дітей. Практика показала, що необхідно на кожне заняття по черзі залучати батьків. Участь річної людини в заняттях корисна для дитини, для батьків, для фахівців-реабілітологів, які можуть побачили зовсім незвичну поведінку і одразу ж провести відповідну корекцію.

Після того, як усі діти зайняли місця у віночку, для кожного з них по черзі всі присутні разом співають вітальну пісню. Під час виконання пісні слід доброзичливо посміхатися, робити плавні рухи в такт мелодії, ніжно торкатися того, про кого співають діти. Вітальна пісня – це емоційний настрій на весь день, це вияв любові до кожного, вияв наміру не цуратися дитини, а бути з нею поруч, гратися, спілкуватися, виявляти свою доброту і милосердя.

Текст пісні повинен бути простим і зрозумілим для дітей, з періодичними повторами, що дає змогу швидше його запам'ятовувати. Бажано, щоб мелодія була теж простою, ритмічною, без штучних ускладнень, занадто високих або низьких нот, нешвидкою.

Доброзичлива посмішка вчителя-реабілітолога його асистента, дружні дотики до рук, плечей сприяють встановленню контакту, появі емоційної єдності всієї групи. Як правило, у випадку щирих дій учителя навіть діти зі зниженим інтелектом швидко втягуються в цю гру і охоче співають разом з іншими.

Якщо виникають труднощі у постановці вітальної пісні, то на перші заняття доцільно запросити музичного терапевта (вчителя музики).

Після вітальної пісні вчитель-реабілітолог проводить тематичне групове заняття, слідкуючи за тим, як діти працюють над досягненням поставленої мети. Асистент учителя-реабілітолога слідкує за поставою дітей, за їх рухами, допомагає дітям з особливо складними вадами. Як правило, під час занять «Віночок спілкування» вчитель нагадує дітям про загальну тему, проводить фронтальне опитування-бесіду за матеріалами попереднього заняття, знайомить із планом роботи па день, поступово переходить до нового матеріалу.

Дієвими і поширеними формами роботи у «Віночку спілкування» є розповідь учителя, жестові пісні, загадки, використання ігрових елементів, сюжетно-рольова гра, застосування наочності.

Заключний етап спільних занять «Віночок спілкування» – вибір наступної області діяльності. На цьому етапі пріоритет вибору треба віддати дитині. Саме вона мас піти в ту область, де їй цікаво. А завдання вчителя-реабілітолога – на основі цього інтересу побудувати роботу для подолання вад, набуття необхідних знань, умінь та навичок для досягнення поставленої мети. Від інтересу дитини, через її можливості-до вирішення її проблем – ось ті складові, які повинен завжди пам'ятати кожен учитель і реабілітолог стосовно кожної дитини.

«Віночком спілкування» завершується денний цикл реабілітаційних занять. Діти знову сідають у коло, співають прощальну пісню, бажають один одному безпечного переходу (переїзду) додому, щастя, добра, посмішок, здоров'я тощо.

У цій області формуються:

1. Перші навички спілкування, колективної дії, сприйняття себе як частки дитячої спільноти, навички мовлення.

2. Від

чуття довіри, доброзичливості, позитивні емоційні сприйняття навколишнього середовища.

3. Навички адекватної реакції на заняття як на моделі, майбутнього уроку.

4. Знання, уміння та навички відповідно до віку дитини та її можливостей.

5. Знання батьків щодо усвідомлення проблем своїх дітей та перші власні реабілітаційні навички стосовно до своєї дитини.

6. Уміння навчатися один у одного, здатність до співпраці.

7. Навички виконання ближніх та дальніх цілей індивідуального сімейного плану.

Модель формування дитячої свідомості «Я охайний».

Важливе місце у формуванні дитячої самостійності, у набутті навичок самообслуговування займає область вбирання.

Мета цієї області – навчити дітей сталим побутовим навичкам вбирання, умінню слідкувати за своєю зовнішністю.

Обов'язковим обладнанням для цієї області є шафа з різними видами одягу, поличка з головними уборами, місце для взуття, велике дзеркало, куточок для прикрас.

Доцільно область вбирання розмістити безпосередньо біля