Технологія спирту

 

 

Завдання лабораторного практикуму з дисципліни «Технологія спирту» зміцнити теоретичні знання студентів з цієї дисципліни, прищепити їм навички науково-дослідної роботи, навчити критично оцінювати результати досліджень.

Видання містить основні теоретичні положення, опис методик та установок, методики виконання лабораторних робіт і опрацювання результатів. Ознайомлення із викладеними матеріалами дадуть можливість студентам перейти від теорії до практики у вивченні дисципліни «Технологія спирту».

Виконання лабораторних робіт пов'язано із використанням хімічних та легкозаймистих реактивів, електрообладнання і контрольно-вимірювальних приладів та інших ризиків. Тому студентам необхідно спочатку ознайомитися з правилами охорони праці. Студентам категорично забороняється вмикати прилади і запускати установки без дозволу викладача.

На заняттях студент повинен приходити із підготовленим звітом, без експериментальних даних, із знаннями теоретичних положень до теми.

Лабораторний практикум містить 8 лабораторних робіт  з технології спирту (оцінка сировини, ферментних препаратів, продуктів та напівпродуктів процесу бродіння, а також готового продукту – спирту етилового ректифікованого ). Відповідно до кредитно-модульної системи організації вивчення навчальної дисципліни «Технологія спирту» лабораторні роботи №1-4 входять до складу модуля №1 «Технологія бродіння», а лабораторні роботи №5-8 – до модуля №2 «Інноваційні технології в спиртовій галузі». Кожна захищена лабораторна робота оцінюється в 10 балів.

Звіт про виконану роботу складають за установленою формулою. Звіт повинен містити таку інформацію:

• назва та мета роботи;
• схема, якщо вона є;
• таблиці виміряних та розрахованих параметрів;
• результати опрацювання експериментальних даних;
• висновки.

Кожну роботу підписують студент і викладач, який приймає роботу. Звіт про виконану роботу студент повинен завершити протягом аудиторного часу, що є показником його успішності і організованості. 

Рекомендована література вказана в кінці видання. 

Зразок титульного листа в додатку А.

 

 

 

Мета роботи – дослідження якості зернових культур за органо-лептичними і фізичними показниками та відповідності цих показників стандартам.

 

Об’єктивна і достовірна оцінка фізико-технологічних і фізіологічних властивостей зерна має велике значення для правильної організації та ведення технологічних процесів його оброблення, зберігання й подальшого перероблення.

Зернова суміш (маса) являє собою сукупність зерен основної культури різної крупності та наповненості, зерен (насіння) інших культурних рослин, різних домішок мінерального й органічного походження, мікроорганізмів, іноді шкідників хлібних запасів (кліщів, жуків, метеликів). Наявність в зерновій масі настільки різних компонентів впливає на її стан й якість.

Вологість, засміченість і зараженість визначають стан зерна (сухий, середньої сухості, вологий, сирий, чистий, середньої чистоти, засмічений, заражений, незаражений), що визначає режими його оброблення (очищення), зберігання й перероблення.

Доброякісним називають добре дозріле, здорове (непошкоджене) зерно, що знаходиться в стані спокою. Про доброякісність судять за органолептичними, фізичними і фізіологічними показниками.

Зовнішній вигляд зерна, його запах дають змогу відразу ж оцінити якість партії зерна. Нормальне здорове зерно має характерний колір, запах і смак. Будь-які відхилення у цих ознаках свідчать про несприятливі умови його дозрівання, збирання, перевезення та зберігання.

Товарна цінність партії зерна характеризується вмістом домішок і вирівняністю зерна за розмірами, оскільки при переробці дуже засміченого зерна і з низькою вирівняністю одержується велика кількість відходів.

Якість зерна оцінюють за середньою пробою. Середньою пробою зерна називають частину об’єднаної або середньодобової проби, виділеної для Визначання якості зерна усієї партії. Середня проба зерна становить  2 кг.

Партією  називають кількість зерна однорідного за якістю, призначену до одночасного приймання, відвантаження або зберігання, оформлену одним документом про якість.

Середньодобову пробу формують з об’єднаних проб, відібраних з декількох однорідних за якістю зерна партій, що надійшли від одного господарства на протязі оперативної доби.

Об’єднану пробу зерна складають із сукупності точкових проб.

Точкову пробу зерна відбирають від партії за один прийом із одного місця. Точкові проби зерна відбирають спеціальними щупами. Вони бувають конусні, циліндричні або мішкові.

З автомобілів із зерном точкові проби беруть щонайменше з п’яти місць (метод квадратів): у чотирьох кутах на відстані 30-50 см від стінок, посередині з трьох шарів – верхнього на глибині 10 см, середнього, нижнього на відстані    10 см від підлоги. Таких же правил дотримують при відбиранні точкових проб зерна із двовісного вагона, в чотиривісному – з 11 місць.

При взятті точкових проб зерна, яке зберігають на складах насипом, усю поверхню зернової маси умовно поділяють на квадрати площею 100 м2 і з кожного квадрата в п’яти місцях беруть проби, так само як і з вагона.

Із силосів точкові проби зерна відбирають посередині й по краях, дотримуючись тих же правил. Необхідно також брати проби зерна із струменю, що висипається із силосу, щоб приблизно від кожної тонни була проба в 100 г.

Точкові проби зерна із затарених мішків відбирають мішковим щупом в одному куту, якщо мішок не розшитий, і в трьох місцях (уверху, усередині та внизу), якщо він розшитий.

Об’єднану пробу зерна (сукупність усіх точкових проб) засипають у мішечок, куди вкладають картку з такими даними: назва культури, сорт, тип; рік збирання врожаю; назва організації, що доставила зерно; номер складу, вагона, автомобіля, силосу; маса партії (в кг); дата відбору об’єднаної проби; підпис