Теоретичний аналіз та методики психодіагностики професійної спрямованості юристів-правознавців

 

 

Вітчизняні вчені та теоретики по-різному визначають особистість, але у всіх підходах основною інтегральною характеристикою визнають спрямованість. При цьому слід зазначити, що в різних персонологічних концепціях ця характеристика розкривається не однаково.

За С. Л. Рубінштейном, проблема спрямованості – це передусім питання про динамічні тенденції, які в якості мотивів визначають людську діяльність, самі ж, у свою чергу, визначаються її цілями і завданнями [20, с. 519].

З-поміж тенденцій особливо виділяють настанову. Настанова особистості – це зайнята нею позиція, яка полягає в певному відношенні до поставлених цілей і завдань і виявляється у вибірковій змобілізованості й готовності до діяльності, спрямованій на їхнє здійснення [20, c. 519].

Динамічні тенденції в конкретній формі знайшли свій змістовний аналіз у глибинній психології З. Фрейда у вигляді потягів. Продовжуючи традиції глибинної психології, швейцарський психолог К. Юнг відзначив, що люди істотно відрізняються по тому, де розміщене основне коло їхніх інтересів. Особи, спрямовані на зовнішні обставини, одержали назву екстравертованих (екстравертів), а ті, що спрямовані на внутрішнє життя, – інтравертованих (інтровертів). Подібні типи спрямованості, поза сумнівом, виявляються в різних аспектах життєдіяльності, проте найсильніше їх вплив позначається на процесі спілкування. Екстраверти звичайно виявляють підвищену цікавість до інших людей, вони орієнтовані на взаємодію, в ситуаціях контакту виявляють активність, спрямованість на взаємодію. Інтроверти ж меншою мірою відчувають необхідність у спілкуванні, вважають за краще уникати інтенсивних контактів, нерідко не потребують співбесідників, а вважають за краще залишитися наодинці зі своїм внутрішнім світом.

Л. І. Божович та О. М. Леонтьєв розглядали спрямованість як „смислоутворюючий мотив”, який виділяється із системи домінаних мотивів. До цієї системи можна віднести потреби, інтереси, ідеали. Всі потреби людини в їх конкретному змісті та вияві є історичними потребами в тому сенсі, що вони зумовлені процесом історичного розвитку людини, включені до нього. Потреби людини можуть при цьому бути поділені на тісно між собою пов’язані, взаємо проникаючі, але все ж різні – матеріальні й духовні.

Інтереси та інші суттєві мотиви, що виникають у зв’язку з потребами, але не зводяться до них, такі: усвідомлення завдань, які ставить перед людиною суспільне життя, і обов’язків, які воно на неї покладає, – викликають у людини діяльність, що виходить за межі тієї, яка служить безпосередньо для задоволення наявних потреб.

При розширенні контактів з навколишнім світом людина стикається з новими предметами і сторонами дійсності. Коли за тих чи інших обставин щось набуває певного значення для людини, воно може викликати в неї інтерес – тенденцію або спрямованість особистості, що являє собою зосередженість її думок на певному предметі. Суттєвими ознаками інтересу є те, що він завжди спрямований на той чи інший предмет, є усвідомленим і емоційно привабливим.

Ідеал може виступати як сукупність норм поведінки; іноді це образ, що втілює найбільш цінні та привабливі людські якості – образ, який слугує взірцем. В ідеалах людини яскраво виявляється його загальна спрямованість. Виявляючись у них, вона через них і формується.

Л. І. Божович приділяла велику увагу проблемі стійкості мотиваційно-вольової сфери. Спрямованість особистості та її самооцінка розглядались нею як значимі особистісні утворення для вияву стійкості особистості загалом [5, c. 42]. В. Е. Чудновський розглядав стійкість особистості як здатність людини зберігати в різноманітних умовах свої особистісні позиції, володіти певним імунітетом стосовно впливів, що суперечать його особистісним установкам, поглядам, переконанням [27, с. 25]. Водночас він зазначив, що стійкість особистості передбачає певну гнучкість, урахування обставин.

Згідно з К. К. Платоновим, елементами структури спрямованості (і одночасно певними формами спрямованості) виступають:

1) потяги як примітивна форма, що виявляється через переживання невизначеної, недиференційованої, слабо усвідомлюваної потреби (частіше за все біологічної); 2) бажання, які є більш високою формою детермінації, коли бажане вже усвідомлюється людиною як те, до чого вона прагне, як об'єкт її бажання; 3) намір, що є наслідком чіткого усвідомлення потреби, а також умов, необхідних для її здійснення, засобів, які потрібно використовувати; 4) інтерес, основними характеристиками якого є насамперед емоційно підкріплена спрямованість на предмет, що має в основному пізнавальний характер, емоційно забарвлений прояв пізнавальної потреби; 5) схильність, яку можна визначити як потребу в здійсненні певної діяльності, її перевага щодо інших видів діяльності. Поняття інтерес і схильність тісно взаємопов'язані: схильність – це своєрідна реалізація інтересу в конкретній діяльності; 6) ідеал є ієрархічно вищою формою спрямованості, кінцевою метою індивідуальних устремлінь. Ідеали звичайно втілюються в конкретних образах, уявленнях про те, на кого людина хоче бути схожою, до чого прагне у своєму житті; 7) світогляд, який формується під соціальним впливом і виявляється в системі поглядів і уявлень людини про світ (навколишні явища, природу, суспільство, людство) і його закономірності і визначає загальне ставлення до дійсності, життєвих цілей; 8) переконання, як форма спрямованості, що виявляється в людини стосовно тих явищ дійсності, що мають особливе індивідуальне значення. Переконання є системою знань, підкріплених почуттями (усвідомлених