Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
48
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
 
ФЕДЬ ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ
 
УДК 008 930.85
 
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНІ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФЕНОМЕНУ УКРАЇНСЬКОЇ ІКОНИ
 
17.00.01 – теорія та історія культури
 
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
 
КИЇВ – 2006
 
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Слов’янському державному педагогічному університеті.
Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор СКУРАТІВСЬКИЙ Вадим Леонтійович Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого, професор кафедри режисури телебачення, доктор філософських наук, професор САГАН Олександр Назарович Інститут філософії НАН України, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства доктор філософських наук, профессор СЕМАШКО Олександр Миколайович Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри соціології
Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра культурології, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.
Захист відбудеться 29.06. 2006 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Київ, вул. Січневого повстання 21, корпус 15).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Київ, вул. Січневого повстання 21, корпус 11).
Автореферат розіслано 26.05. 2006 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Овчарук О.В.
 
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
 
Актуальність теми. Проголошення незалежності української держави спричинило активні пошуки формули націотворення, духовним ядром якої є етнокультурні традиції. Водночас світовий контекст вимагає від України як держави і українця як громадянина цієї держави поглибленої уваги до “наявного буття”. Сьогодення знаходить в історії вітчизняної та світової культури такі життєві дороговкази, які спроможні дати наснагу протидіяти експансії в ньому редукціонізму вимагає пошуку альтернативних дій. Та доводить вагомість сакрального мистецтва як стабілізуючого фактора. 
Сконцентрованим узагальненням цієї здатності сакрального мистецтва є ікона, в концепції якої закладена ідея гармонізації суспільних процесів, культуризації особистості, поштовх до вивчення нових, більш досконалих форм буденного. Виходячи з цього, сучасний дослідницький інтерес становить не лише релігійно-художній концепт ікони, а й те, що він виступає як вічна категорія культури, і не тільки художньої. Узагальнення, яке містить цей концепт, його неприменуще значення дозволяють вважати ікону та іконічне категорією, яка розкриває глибинні основи людської духовності. 
Невипадково зацікавленість іконічним каноном характерна для періодів світоглядних криз та напружених пошуків мотивацій людського існування. Це розвал Римської імперії, який породив неоплатонізм, прагнення виокремити та узагальнити наявність цього начала в людині (Плотін), раннє християнство – гностицизм, спробу надати йому функції, які виокремили людське від антилюдського (Валентин), маніхейство (Мані), спрямоване на обґрунтування цього гностицизму у вигляді реальності, характерних повсякденних проявів духовності, яку уособлював узагальнюючий образ Христа тощо. Таких варіантів тлумачення ікононічного історія нараховує безліч: кінець Середньовіччя – суфізм (Хадіс), каббалістика (Зогар), ісихазм (Палама), епоха Відродження – хасиди (Бешт), квакери (Фокс), янсеністи (Ясеній), хлисти (Татаринова). 
Визначні представники німецької класичної філософії також залишили по собі ряд цікавих спостережень про ікону та й іконічне взагалі. З ними пов’язували достовірне існування Бога (Гегель), який уособлював в собі Добро повсякденного світу, що дав можливість як сила Зла переосмислити свою поведінку на інші духовні ідеали Просвітництва. У Новий час ікона та іконічне стали складовою теософського (Блаватська), антропософського (Штайнер), неотоміського (Жільсон), персоналіського (Бердяєв) вчень. 
У другій половині ХХ століття релігійні і духовні течії містицизму в межах яких аналізується явище іконічного, поєднуються з елементами наукової картини світу, а також трансформуються у практику парапсихології та біоенерготерапії (Лупічев) – це з одного боку. І з другого – трансцендентальна сутність іконічного починає тлумачитись як засіб зовнішнього прояву несприятливих матеріалістичних та раціоналістичних тенденцій цього періоду, які “стирали” національні обриси культурних явищ і надавали їм утилітарного значення (християнський еволюціонізм П.Теяра де Шардена).
Простежуючи варіанти тлумачення іконічного та ікони у мислителів Раньохристиянської доби та Середньовіччя: А.Августина, Х.Аквінського, І.Дамаскіна, Оригена, Г.Палами, Плотіна, Ф.Студіта, а також і різноманітні форми їхнього втілення дозволили зробити висновок, що в них переважно закцентувана увага на питаннях теоретичного осмислення цього явища як певного типу духовності, тотожного трансцендентальному началу, яке убособлювала в собі ікона.
З цих позицій робиться перша спроба, у постановах Вселенських (Сьомого) і місцевих (Франкфуртського) Соборів, обґрунтувати іконічне як вагомий елемент релігійно-християнської обрядовості. Тільки Просвітництво започаткувало секуляризаційний підхід, зусиллями Вольтера, Гельвеція, Д’Аламбера, Дідро, Кондильяка, Кондорсе, Монтеск’є, Пейна, Руссо та ін. дало можливість за допомогою накопичених на той час наукових знань по-новому поставити питання про прочитання іконічного тексту як засобу матеріалізації предмету есхатологічного догмату Боговтілення. 
Вагомий внесок у дослідження іконічного належить українським дослідникам М. Поповичу, О. Шевченко, які розробили методологію дослідження художнього образу, а також російським С. Аверінцеву, В. Бичкову, О. Лосєву, Є. Яковлєву, що склали загальну картину розвитку цієї категорії в різних культурних традиціях як способу узагальнення світоглядних вимірів тієї чи іншої епохи. 
Значний внесок у вивчення цього явища внесли праці про іконічність як парадигмальне узагальнення характерних рис сакральної культури (В. Лєпахін), про його світоглядність, якщо мова йде про мистецьку діяльність (В. Плугін). В контексті української історії роль ікони та
Фото Капча