Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

– здійснено цілісне дослідження феномену іконопису як полікультурного, філософсько-естетичного та релігійного явища у сукупності цих контекстуальних площин; 

– виділено християнські образні аналоги (Гілка, Хрест, Книжка, Сувій, Чотки) складових античної натурфілософії (Земля, Вода, Повітря, Вогонь, Ефір) та розкрито механізми, на основі яких відбувалися трансформації, обумовлені світоглядними змінами, що відбулись з утвердженням християнства; 

–для аналізу сутності ікони східного обряду та інформації закодованої у мистецько-художніх і філософсько-культурологічних значеннях та символах, з яких вона складається, запропонована методика використання термінологічного апарату, який склався в межах східних традицій, а саме: даоських уявлень про “досконалу людину” (да жень); 

– показано вагомість ікононічного канону як засобу, що дає можливість узагальнити зміст археотипічного знання, а також виявлено ті розбіжності та схожість, які обумовили варіативність його тлумачення та використання у філософських поглядах Г. Сковороди і К. Юнга (ікононічний канон як апокріфотворення, ікононічний канон як форма новоязицького сектантства);

 – розкрито евристичний потенціал, який містить в собі філософія іконічного, що склалась в межах неоконфуціанства для розуміння тих трансформацій, які відбувалися з іконічним каноном на ґрунті етноязицького світосприйняття, передусім поняття жертовності в практиці архаїчного ворожіння;

– подальшого розвитку набули: періодизація становлення та формування іконічного образу в теорії та практиці української та російської (московської) іконописних шкіл, яка розглядається у проекції на етапи еволюції християнського – православного світогляду та особливості його відображення у технологіях, сповідуваних представниками цих шкіл. Ця еволюція дала можливість з’ясувати загальне і особливе у варіантах інтерпретації стрижневих архетипів іконічного канону, зокрема архетипу Героя, а також виділити його як базовий світоглядний орієнтир, який дозволив встановити стильові розбіжності між цими традиціями та виокремити його як певну культурну універсалію, що підтверджує пошуки його генези та факти, що її підтверджують у позахристиянських формах культури, 

– вдосконалені положення щодо архетипу Героя як первообразу, представленого в обрядах ініціації в аспекті не тільки їх загальнолюдського значення, але як засобу, необхідного для досягти відповідності ідеалу Особистості, якого потребує епоха; 

 – доведено, що для Східної традиції досягнення відповідності ідеальному первообразу відбувається шляхом духовного структурування свідомості на основі екзистенційного наповнення, але не по відношенню до сакрального. Повсякденність набуває вагомість з тією специфічною особливістю, що відрізняє українське тлумачення іконічного від інших версій, зокрема московського та західноєвропейського. Це дозволяє з’ясувати методику конструювання ідеального первообразу, яка склалась у межах даосизму та її використання у контексті тих смислових рівнів та пластів, що містить українська ікона успадкована з візантійської традиції.

Практичне значення одержаних результатів. Аналіз вибраного матеріалу, здійснений за допомогою різноманітних методів, набув філософсько-культурологічного характеру, актуалізованого сучасним періодом української історії, коли докорінно змінена теоретико-гуманітарна парадигма класичної раціональності, коли зростають пошуки базових засад, світоглядних орієнтирів. Осмислення феномену ікони розширює уявлення про духовність, а вибраний ракурс аналізу дає змогу наповнити релігійний символ цілком конкретним, науково виваженим змістом. Сформульовані положення та здобуті результати розширюють теорію, зокрема трактування ікони як інгредієнта культури, доповнюють парадигмальні її чинники міцною, віками перевіреною духовною складовою. Це створює підґрунтя на те, що для подальшої розробки нагальних проблем культурології, сприятиме усвідомленню тенденцій формування нового дискурсу та осмисленню метаморфоз сучасного культурного життя.

Запропонований аналіз трансцендентних та етнокультурологічних вимірів феномену ікони, основні теоретичні положення та висновки відіграють свою роль у подальших розробках теоретичних проблем філософії культури. Результати дослідження можуть бути використані у практиці викладання культурології, естетики, релігієзнавства, мистецтвознавства, а також при формуванні нових спецкурсів гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та окремі аспекти дисертації оприлюднені дисертантом у доповідях та повідомленнях на дев’яти конференціях, зокрема: 1-шій Всеукраїнській сходознавчій науково-практичній конференції (Київ, 1997); Всеукраїнських наукових конференціях: “Слово о полку Ігоревім” (Слов’янськ, 2001) та “Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (Тернопіль, 2004); міжнародних наукових конференціях: “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1996), “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003), “Наука і освіта ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004), “Динаміка наукових досліджень ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004) та “Реклама і дизайн ХХІ сторіччя: наука, освіта, бізнес” (Київ, 2003). 

Основні положення і висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та кафедри естетики, історії та культури Слов’янського державного педагогічного університету, а також використовуються автором у викладацькій роботі Слов’янського державного педагогічного університету при читанні курсів “Культурологія”, “Українська та світова культура” та “Основи етики та естетики”. 

Публікації. Основні результати дисертації знайшли своє відображення в монографії “Іконічна інтенція героїчного” (12,5 д.а.) та 23 одноосібних публікаціях, з них 20 – у фахових виданнях ВАК України за напрямком “філософські науки”.

Кандидатська дисертація на тему “Здоров’я людини як культурно-естетичний феномен” захищена у 1996 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використано.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та основними завданнями дослідження. Робота складається з вступу, п’яти розділів (десяти підрозділів), висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури (378 найменувань, з них –15 іноземними мовами), додатку. Повний обсяг дисертації становить 395 сторінок (364 – основна частина).