Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
48
Мова: 
Українська
Оцінка: 

як Життя, як Красу, як Любов. Швейцарський вчений шукає Бога не у вищих, а в нижчих примітивних проявах душевного стану. Саме тому у приватних листах, маловідомих та ненадрукованих роботах (“Червона книга”), К.Юнг прямо називає богом… Абраксаса, гностичну потвору, яка, з позиції християнського світогляду, є втіленням Люцифера. Це дає підставу сучасним дослідникам у запалі полеміки прямо називати юнгіанство новоязичницьким культом (Р. Нолл). 

Автором з'ясовано, з якої причини кожен із загальновизнаних філософів, використовуючи подібну методу та об'єкт дослідження, прийшов до протилежних результатів. На поставлене питання дисертант знаходить відповідь у даоській алхімії. Згідно з її світоглядними уявленнями, головне завдання людини – накопичення життєвого досвіду для плекання “зародку нового тіла”. Але коли зародок народжується та розвивається, з'являється “демон” як проекція власної недосконалості і в душі людини відбувається битва між Добром та Злом, Прекрасним та Потворним, і ту битву релігія здебільшого тлумачить як протистояння між Богом та дияволом. Очевидно, і для Григорія Сковороди і Карла Юнга така битва є складовою свідомості особистості. 
Вважається, що інфільтрація, проникнення ідей сакральної культури в культуру світську найбільш зручно простежити через призму сутності та існування постатей Сковороди і Юнга. Принципові спорідненості в їхньому житті і творчості, естетична і міфологічна свідомість у дусі герменевтики Гадамера, дають підстави використати названі категорії онтології з метою глибшого занурення в дискурс досліджуваної проблеми і більш чітко сформулювати відповіді на виклики часу. Аналізується найбільш відома праця, у якій простежується еволюція свого духовного становлення, це автобіографічна робота К.Юнга “Спогади. Сновидіння. Роздуми”. Зі сторінок книги постає життя як наочний приклад втілення певних світоглядних теорій, які вибудували героїчний міф про надлюдину, яка пройшла “індивідуалізацію”, переживши жахливе зіткнення з потойбічними істотами (архетипами) власного трансцендентального світу (колективного підсвідомого).
Доводиться, що із загальнокультурологічної позиції вищенаведені факти вступали в суперечність із вченням про єдиного персоніфікованого Бога (монотеїзм). Натомість визнавався пантеїзм та пангерманський народницький (Volkish) рух. Міфологічні герої на чолі з Одіним виступали проти вчення Христа. К.Юнг прямо заявляє в “Метаморфозах…” про те, що Бог не є трансцендентним, віддаленим, абсолютним божеством іудейсько-християнського кшталту, а є лібідо, яке живе в кожному з нас. З точки зору біогенетичного закону Геккеля, таке повернення до джерел можна вважати мандрівкою у минуле людства, коли в індивідуумі оживають давно забуті механізми адаптації, характерні для більш примітивних форм життя. Таке повернення до власної природи, у якій архетипічний образ набуде ознак тригерності (ознак спускового гачка), стане своєрідним механізмом для виконання заданого механізму, міфологічною “машиною часу”. Вся ця складна підсвідома “механіка” являє собою не що інше, як проект мандрівки світом індивідуальної самості. У такому ракурсі необмежене світоглядними засадами занурення у свою підсвідомість може принести більше шкоди, ніж користі, про що застерігає у своїй “Сповіді” Августин. Уже попередній аналіз життя і творчості Юнга дозволяє сучасним дослідникам, у першу чергу, Р.Ноллу, зробити висновки про виродження юнгіанства в тоталітарну секту новоязичницького ґатунку. 
Життя Г.Сковороди, його метафізичний, світоглядний, містичний експеримент засвідчує непересічний шлях удосконалення, в якому виразно простежуються й національні особливості українського народу, і християнські традиції людства. У такому контексті віра в існування надприродних, таємничих сил та здатність людини вступати в безпосередні зносини з ними – це можливість визначати причинні зв'язки і сфери існування таких явищ, сутність яких прихована від ока пересічної людини, що до певної міри обмежує творчий потенціал. Саме тому звернення до Г.Сковороди як до містика дозволяє вийти за межі традиційних обмежень. Викладені етапи духовного народження й розвитку Г. Сковороди в контексті містики автор міг би продовжувати, але він зробив обмеження цілком свідомо, оскільки, він уявляє постать української культури не просто як мандрівника Україною з торбою за плечима, а мандрівника по потойбічному світу. Саме там, долаючи перешкоди і небезпеки, Г. Сковорода здобуває вічний духовний скарб, який спроможний повернути людину до самої себе, до своєї сутності. З цим скарбом він повертається, щоб нести його людям. І тут робиться ще одна паралель: міфологічна мандрівка життя і творчості аналізованих філософів повністю відповідає уявленню Дж.Кемпбела про архетип Героя-Лицаря, як борця зі злом. Запропонована В.Шаяном концепція аналізу образу Г.Сковороди цілком вкладається в уже окреслений архетип Змієборця – борця зі Злом. Показується, що час, у який жив і творив український філософ, був надзвичайно складним, і його смиренність – не мовчазна згода, а розуміння справжніх причин руїни, які не є зовнішніми, а внутрішніми. Деспотизм Москви в такому випадку є природним покаранням за нездатність цивілізованого вирішення проблем суспільного життя, Божа кара за власну кволість і боягузтво. Альтернативою такому шляху автор бачить тільки в духовному суспільстві, яке засвоює світогляд нової етики, що сповідує дотримання природних законів. Названі ідеї архетипічно осмислені і втілені в образі Врітри, Гуня, Нарциса, Козака Мамая тощо. Саме такий дискурс є модерним, та, на жаль, до цього часу не почутою відповіддю на нові виклики людству.
Четвертий розділ – “Ініціація первообразу та образу в сакральній культурі” складається з двох підрозділів, увага зосереджується на ідеях О. Шевченка про трагедію, у якій переживання буття мислиться як абсурд у контексті радикального конструктивізму Піаже. З точки зору останнього трагедія свідчить про вихід людини за межі освоєного світу, впорядкованого певними формальними законами.
Фото Капча