+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
48
Мова:
Українська
яким вона стикається у повсякденному житті, проте як зразкова норма, божественне, допомагає адаптуватися суб’єкту і знайти правильний шлях у подоланні та розв’язанні цих протиріч. Він задає своєрідну установку на те, що вважати Добром, а що Злом, керуючись колективним досвідом розв’язання цих питань, що зберігає в собі людська родова пам’ять. Філософія Сковороди навпаки орієнтує на повернення людині втраченої досконалості і шляхом такого повернення він бачить пошук своєї внутрішньої суті, яка для нього є другим народженням, не тільки тілесним, але, перш за все, духовним.
7.Розглянуті відмінності, які демонструє вітчизняна філософська традиція у шляхах формування досконалої людини, так само свідчить про наявність схожості з методиками організації цього процесу у східних філософських теоріях, зокрема даосизмі. Суть цієї методики – виконання певних вправ, шляхом яких здійснюється перехід тілесного начала в духовне. Суть процедури за якою відбувається такий перехід зводиться до того, щоб провести суб’єкта крізь минулий досвід і досвід, який його може очікувати у майбутньому. Узагальненням цієї стратегеми є ситуативні архетипи сакрального мистецтва. В них містяться форми, які дозволяють сприймати образний зміст як зразок досконалого “мистецтва жити”, і водночас, порівнювати його з накопиченим власним досвідом. Така стратегема не є винахідом сакрального мистецтва, її джерело – містерія ініціації, яка пропонує міфологічну “мандрівку” кожному: від буденного до досконалого, символом якого є образ Героя. Цей Герой – богоподібна людина або ідеальний образ, відповідна до уявлень про досконалість, чиї основи формуються традиціями тієї чи іншої язицької культури. В даосизмі – це “нетлінний зародок”, який повинен шукати духовну подібність, необмежену тільки фізичним народженням. Аналогічний шлях пропонує Сковорода, для якого духовна ініціація тлумачиться як процес постійного екзистенційного наповнення повсякденності, який мусить пройти людина, щоб наблизитись до ідеального зразку. Це непростий шлях, а більше відчуття духовного народження, що проходить через подолання комплексу протиріч та муки совісті. Саме так досягається у Сковороди досконалість тілесна та духовна, її відповідність до ідеалу божественного.
8. Філософські висновки, які репрезентує ідея досконалого в український духовній традиції, репрезентовані творчою спадщиною Сковороди є майже фактичним повторення тих, на які орієнтує китайська класична філософія. Вона так само інтерпретує “велике тіло” як активне духовне занурення людини в самого себе. Так само і в вітчизняній філософській традиції: “велике тіло” має подвійну тілесно-духовну природу та багатозначність просторово-часових характеристик. Це “тіло” теж екзестенційне і передбачає пізнання речей шляхом вивірення їх серцем. Єдине, що розділяє їх – це процедурна розчленованість цього гносеологічного процесу. Використання цієї методики по відношенню до іконографічних узагальнень світоглядного ідеалу досконалого в українській культурній традиції дозволить зрозуміти специфіку ментального в український етносвідомості та може мати певну перспективу у пошуках нових методологій мистецтвознавчого аналізу стильових особливостей української іконотворчості в різних її варіантах: сакрально-релігійному і народному.
Проблематика дослідження не вичерпується викладеними у висновках концептуальними положеннями.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1.Федь І.А. Іконічна інтенція героїчного: Монографія. – Слов’янськ: Канцлер, 2004. – 204с. – 12,5 др.ар.
2.Федь І.А. Сакральне почуття життя та ікона // Буття людини (соціально-філософський аспект): Колективна монографія викладачів та аспірантів кафедри філософії, соціології та права. – Слов’янськ, 2004. – С.108-112. – 0,5 др.ар.
3.Федь І.А. До питання про архетип героя в українському сакральному мистецтві // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр. – Вип.9. – К.: ДАКККіМ. – 2002. – С.202-211. – 0,5 др.ар.
4.Федь І.А. Ініціація у сакральному мистецтві як антропологічна проблема // Філософія, культура, життя: Міжвуз. зб. наук. пр. – Вип.18. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С.35-45. – 0,5 др.ар.
5.Федь І.А. Ікона як портрет, ікона як образ, ікона як ідея в духовно-комунікативній системі християнства // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003. – № 3. – С.45-50. – 0,5 др.ар.
6.Федь І.А. Компаративістський аналіз іконографії в системах двох культур // Мультиверсум: Філософський альманах. – Вип.34. – К.: Український центр духовної культури, 2003. – С.139-148. – 0,5 др.ар.
7.Федь І.А. Безперервність російської культури // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. пр. – Вип.Х1. – Ч.I. – К.: Міленіум, 2003. – С.124-130. – 0,5 др.ар.
8.Федь І.А. Неоконфуціанство як метод дослідження розуміння святості // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип.35. – К.: Український центр духовної культури, 2003. – С.83-92. – 0,5 др.ар.
9.Федь І.А. Нотатки про світоглядні погляди Григорія Сковороди // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб.наук.пр. – Вип.12. – К.: ДАКККіМ, 2003. – С.31-38. – 0,5 др.ар.
10. Федь І.А. Про деякі аспекти з історії російського іконопису // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 1. – С.10-14. – 0,5 др.ар.
11. Федь І.А. Естетичні засади Сковороди-містика з точки зору даоської алхімії // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. – № 1.– С.148-156. – 0,5 др.ар.
12. Федь І.А. Специфіка ідеології української церкви та її мистецтва // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 3. – С.30-34. – 0,5 др.ар.
13. Федь І.А. Українська ікона як архетип // Мультиверсум: