Транснаціональні банки в економіці України

Потреба в короткостроковому кредиті, терміни і суми його погашення протягом року визначаються на підставі кошторису витрат і доходів, складеної на рік. Таким чином, можна сказати, що конкретні форми кредитування підприємств, умови надання цих позичок залежать від технологічного освоєння галузі, в якій функціонує компанія, від загальної економічної ситуації в країні. Враховуючи ці фактори, транснаціональні банки будують свою кредитну політику, націлену з одного боку, на максимальне задоволення потреб клієнта в кредитних ресурсах, а з іншого боку, на одержання стабільного доходу.

Як було зазначено раніше, основними позичальниками на світовому ринку позичкових капіталів крім урядів і різних міжнародних організацій є ТНК. Хоча внутрішньофірмові поставки розширюють можливості внутрішньокорпоративного кредитування, ТНК покривають 35-40% своїх потреб за рахунок зовнішніх джерел. Однією з найбільш поширених форм кредитування ТНК є паралельні позики, засновані на поєднанні депозитної операції (материнська компанія розміщує депозит в ТНБ своєї країни) і кредитної (цей ТНБ через своє відділення надає кредит філії ТНК в іншій країні). Країни, що розвиваються, в тому числі і їхні уряди, мають обмежені можливості вдаватися до позик на світовому ринку. В основному вони використовують прямі іноземні інвестиції, допомога, позики міжнародних організацій або змушені платити ТНБ дорожче, ніж аналогічні позичальники з розвинених держав.

Також потрібно відзначити, що в діяльності ТНБ з'явилися й інші види операцій, не характерні раніше для банківської діяльності. У їх числі участь в угодах по оренді устаткування, чи лізинг (підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна). Прикладом є досить відомі спеціалізовані лізингові підрозділи Bank America corp. в Японії та Мексиці. У даних операціях банк або виступає прямим співвласником лізингових компаній, або кредитує подібні операції.

Досить розвинена участь транснаціональних банків в операціях із землею і з іншою нерухомістю як у національному, так і міжнародному масштабі. Починаючи з другої половини 70-х років швидко розвиваються так звані «гонорарні» операції, тобто нові види діяльності, не пов'язані з прийомом депозитів і видачею кредитів. За певний гонорар банки надають консультаційні послуги з фінансових питань, виступають посередниками при покупці цінних паперів, землі, окремих підприємств і цілих компаній у міжнародному масштабі.

При здійсненні міжнародної діяльності транснаціональні банки, крім валютного кредитування, пропонують багато інших некредитних фінансових міжнародних послуг і інструментів, широке поширення яких виникло в результаті досить жорсткої конкуренції з боку нефінансових інститутів. тобто різних інвестиційних фірм, фінансово-консультаційних, різних пенсійних фондів і т. п. Міжнародні комерційні банківські послуги дуже схожі на послуги, що надаються на вітчизняних ринках. Разом з тим, існують значні відмінності міжнародних комерційних банківських послуг. Останні можуть бути підрозділені мінімум на п'ять категорій, в тому числі:

• прийняття депозитів на ринках за кордоном і на оффшорних (євровалютних) ринках
• здійснення міжнародних операцій з іноземною валютою, міжбанківськими депозитами, дорогоцінними металами
• послуги з фінансування міжнародної торгівлі і грошовому менеджменту міжнародні інвестиційні банківські послуги у формі андерайтингу і торгівлі міжнародними емісіями капітальних, боргових і похідних цінних паперів трастові послуги для інституціональних клієнтів і для багатих фізичних осіб, а також роздрібний міжнародний бенкінг в різній формі, наприклад, туристських чеків чи кредитних карток.

При визначенні банком своєї ділової стратегії звичайно використовуються вже розроблені світовою економічною наукою і практикою підходи.

Найбільш загальними стратегічними альтернативами для ділової сфери є ріст і скорочення. Оскільки більшість банківських галузей розвиваються в даний час достатньо швидко, основна маса банків дотримується стратегії зростання, для якої характерно насамперед систематичне підвищення рівня короткострокових і довгострокових цілей над рівнем показників попередніх періодів. Саме тому вивчення стратегій транснаціональних банків становить великий інтерес. Існують різні варіанти стратегії зростання. Але найбільш відомим і більш застосованим для банківської справи є матриця «товари-ринки» економіста І. Ансоффа.

Модель розвитку товари-ринку І. Ансоффа (матриця Ансоффа) дозволяє використовувати одночасно декількох стратегій. Вона ґрунтується на припущенні, що найбільш підходяща стратегія для інтенсивного зростання обсягу продажів може бути визначена рішенням продавати існуючі або нові продукти на існуючому або на новому ринках. Дана матриця Ансоффа являє собою схему, призначену для допомоги менеджерам у прийнятті рішення про вибір стратегії, а також служить діагностичним інструментом. Матриця Ігоря Ансоффа призначена для опису можливих стратегій підприємства в умовах зростаючого ринку.

По одній осі в матриці розглядається вид товару – старий чи новий, по іншій – вид ринку, також старий або новий.

 

 

 

Рекомендації щодо вибору стратегії в матриці Ансоффа наступні:

Стратегія вдосконалення діяльності (проникнення на ринок). При виборі даної стратегії компанії рекомендується звернути увагу на заходи маркетингу для наявних товарів на існуючих ринках: провести вивчення цільового ринку підприємства, розробити